Коли я прийшла на свято, то побачила як змінилися всі мої однокласники. Майже всі поприїжджали на дуже дорогих машинах, були у брендових костюмах, з зовнішнього вигляду одразу було видно, що вони досить успішні люди. Звичайно, що на мене, просту людину, ніхто не звертав уваги

Нещодавно, на зустрічі випускників, мене зовсім не впізнали мої однокласники, вони були шоковані від мого зовнішнього вигляду. Але почну я з самого початку.

Родом я з невеличкого села, там залишилось напевно від сили людей 500, які постійно проживають. Всі інші вже переїхали жити у великі міста, де дуже багато можливостей. Ось з раннього дитинства я також мріяла про таке розкішне життя у столиці. І після школи я поїхала випробовувати себе у столиці. І спочатку мені справді це вдавалось. Я вступила до престижного вищого навчального закладу на бюджет, отримувала стипендію, жила безкоштовно у гуртожитку. Зустрічалася я в університеті з одним хлопцем, але наше кохання не затягнулася на довго, тому ми з ним вирішили розійтись, щоб не мучити один одного. Після закінчення університету я спочатку знайшла собі роботу, але для життя у столиці мені катастрофічно не хватало цієї заробітної плати, яку я отримувала. Тому я вирішила для себе, що напевно, моє життя у столиці закінчено і мені час повертатися у своє рідне село.

Там у нас було маленьке підприємство з виготовлення молочних продуктів, куди я влаштувалася економістом. Коштів менше ніж у столиці, але для життя у селі цього вистачало з головою. На цьому підприємстві я познайомилася з завідувачем одного з цеху Миколою. Спочатку з ними почали зустрічатися, а через півроку і побралися. Коштів у нас з ним не було дуже багато, тому пишну церемонію ми з ним не влаштовували. Згодом у нас народилися близнючки, дві наших донечки Катя й Аня. Ми їх кохаємо до безтями, але на той час у нас з чоловіком не хватало коштів, щоб їх утримувати, тому він був вимушений працювати до ночі, щоб забезпечити нас з дівчатками.

І ось тут одного вечора, коли вже всі полягали спати пролунав дзвінок. Я підняла слухавку і почула голос своєї давньої однокласниці, з якою ми у школі дружили. Вона мені сказала, що однокласники організовують зустріч випускників, адже вже пройшло 10 років з моменту випуску. Якщо чесно, то я вже й забула, що я закінчила школу цілих 10 років назад. Звісно, що я погодилася на цю пропозицію піти назустріч випускників. Грошей виряджатися в мене дуже багато не було, тому я поїхала в місто і купила собі недорогу сукню та туфлі на підборах. А нафарбуватися та зробити зачіску я вирішила вдома, щоб зекономити коштів. І коли я прийшла на свято, то побачила як змінилися всі мої однокласники. Майже всі поприїжджали на дуже дорогих машинах, були у брендових костюмах, з зовнішнього вигляду одразу було видно, що вони досить успішні люди. Звичайно, що на мене, просту людину, ніхто не звертав уваги, тільки ця подружка моя, яка мене позвала покликала на це свято. Глибоко в душі я засмутилася, що не змогла досягти тих висот, про які мріяла все життя, але нічого з цим не вдієш, і все одно я щаслива, тому що маю найкращого чоловіка та двох прекрасних доньок.

Потім, після цього випускного линули роки й наше підприємство викупив якісь заможний чоловік. Він підвищив мого чоловіка на більш гарну посаду, з дуже високою заробітної платною платнею. Цих коштів нам вистачало з головою. І я вирішила звільнитися з роботи й повністю поринути у виховання доньок. Потім, через деякий час, я поговорила з чоловіком і відкрила для себе маленьке кафе у нашому селі, щоб люди приходили та могли відпочити. Воно майже з початку почало приносити гарний прибуток. І ми зі звичайної родини перетворилися в досить заможну. Ось так і почали жити, майже ні в чому собі не відмовляючи.

Знову через деякий час мені телефонує давня подружка зі школи й говорить, що знову збирається зустріч випускників, тільки на цей раз вже 15 років ювілей. Звичайно, що я вирішила показати своїм однокласником, що за ці 5 років я їх не тільки наздогнала, а й перегнала у кар’єрному рості. Вирішила купити собі найдорожче плаття та туфлі, зробила зачіску та макіяж в найдорожчому салоні міста. Приїхала на своєму новенькому автомобілі у школу і дуже пафосно з нього вийшла. Звісно, що до мене підбігли всі ті люди, які в минулий раз від мене відвернулися. Вони почали запитуватися як мої справи, яка я гарна і тому подібне. Але я, на відміну від всіх інших однокласників, отримавши кошти, не зіпсувалася всередині. Я все одно підійшла до своєї шкільної подруги й почала знову з нею говорити, адже тем для розмов у нас було дуже багато. І тут краєм вуха я почула, що говорять про мене однокласники. Вони сказали, що я купила десь в секонді собі сукню та туфлі й вирішила повихвалятися. Але все одно як була селючкою, так нею і залишилася.

Мене це просто так образило, що я не змогла стримати сліз. І тут підійшов до мене мій коханий чоловік, обійняв і сказав, щоб я не засмучувалася, адже в мене є він та двоє прекрасних дівчаток, які завжди будуть поруч зі мною і знають, яка я є насправді. А на цих однокласників начхати, вони вже дуже давно стали гнилими людьми. І тут я зрозуміла, що щастя насправді не в тому, щоб повихвалятися перед іншими своїми статками, а в тому, хто тебе оточує та викликає ці емоції щастя. Дивлячись на свого чоловіка та діточок я з певністю скажу, що я найщасливіша жінка та мама у світі.

Оцініть статтю
Дюшес
Коли я прийшла на свято, то побачила як змінилися всі мої однокласники. Майже всі поприїжджали на дуже дорогих машинах, були у брендових костюмах, з зовнішнього вигляду одразу було видно, що вони досить успішні люди. Звичайно, що на мене, просту людину, ніхто не звертав уваги