Коли я був ще маленьким, моя мама вирішила поїхати на заробітки до іншої країни, а я залишився з батьком. Вона завжди привозила мені подарунки і часто передавала гостинці. Та через кілька років постійних поїздок мама вирішила більше не повертатися додому. Що сталось і чому вона так вчинила я до сих пір не знаю Але тато все подальше життя вважав мене винним в тому, що вона залишила родину. Причина такої поведінки батька, для мене так само залишилася загадкою
Я на той час вже був випускником, але шкільні роки не міг назвати найкращими в своєму житті. У мене не було друзів, однокласники ставились не дуже прихильно, та й виглядав я, м’яко кажучи, не особливо привабливо. Батько не купував мені новий одяг, тому я постійно ходив у своїх старих речах. «Я годую тебе, ти маєш і цьому радіти», — завжди казав батько. А всі зароблені гроші витрачав на себе.
Я доглядав за своїм одягом і намагався не звертати уваги на зауваження однокласників. Мені не хотілось пояснювати, що іншого виходу я не маю, бо це виглядало дуже принизливо. Те ж стосувалося і взуття: носив його роками, хоча воно було вже замале для мене. Школу я закінчив з відзнакою і самостійно вступив до бажаного університету. Там я теж не знайшов друзів і знову доношував те, що мав.
Випадково я познайомився з Мариною, яка навчалася зі мною на курсі. Ми почали зустрічатися, і одного разу вона вирішила познайомити мене зі своїми батьками. Коли я прийшов до них у гості, мені було дуже соромно за своє взуття — воно було старим і не модним. Мати Марини тактовно зробила вигляд, що нічого не помітила. Наступного дня вона запросила мене на каву і подарувала нові, дуже модні черевики.
Доки ми зустрічалися, я завжди переживав, що вони не приймуть мене в свою родину, але мої майбутні тесть і теща одразу поставилися до мене як до рідного сина. Не знаю, чим я заслужив таку прихильніть, але моєму щастю не було меж. На весілля вони подарували нам будиночок, а я почав працювати на фірмі свекра. Ми стали жити в достатку, і тепер я міг дозволити собі все необхідне.
Я вдячний Богу за те, що життя склалося саме так. Коли мій тато дізнався, що у мене тепер усе добре, став вимагати, щоб я його утримував, бо, бач, винен йому за все, що він для мене зробив. Теща, почувши нашу неприємну розмову, зателефонувала на роботу чоловікові з проханням терміново приїхати.
Свекор чітко пояснив моєму батькові, що йому тут не місце і подякував за чудового сина, але попрохав більше ніколи не приходити. Батько припинив спілкування зі мною, мама телефонує зрідка, бо влаштувала своє життя за кордоном, а ми готуємося скоро стати батьками.
Хочу дати пораду таким татусям, як мій: не варто так чинити зі своїми дітьми, бо колись ви отримаєте таке ж ставлення.
