КОЛИ Я ПРИВІВ СВІТЛАНУ, ЩОБ ПОЗНАЙОМИТИ З БАТЬКАМИ, ВОНИ ЗУСТРІЛИ ЇЇ З ХОЛОДОМ, ПРОМОВЧАВШИ ВЕСЬ ВЕЧІР. І КОЛИ СВІТЛАНА ПІШЛА, ВОНИ ВИСЛОВИЛИ СВОЮ ДУМКУ, КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИВШИСЬ ЇХАТИ В СЕЛО ДО СВІТЛАНИ СВАТАТИСЬ, ВОНИ СКАЗАЛИ, ЩО НЕ БАЖАЮТЬ БАЧИТИ СВІТЛАНУ В РОЛІ МОЄЇ ДРУЖИНИ, БО Ж ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВОНА НЕ ТА ДІВЧИНА, ЯКА МЕНІ ПОТРІБНА. А ТАКОЖ ОЗВУЧИЛИ, ЩО В ПОДАРОВАНІЙ НИМИ КВАРТИРІ, Я НІ ЗА ЩО НЕ СТАНУ ПРИПИСУВАТИ СВІТЛАНУ.

Я народився і виріс в багатій та заможній сім’ї. У мого батька є власний завод, де мама працює головним бухгалтером. І для мене, єдиної дитини в сім’ї, батьки намагалися дати все, щоб я був максимально щасливим. Вони завжди плекали надію, що я продовжу їх справу, але моя душа лежала до іншого, мене завжди цікавила медицина. Коли я озвучив батькам свої наміри про вступ до медичного університету, в родині довгий час тривав конфлікт і нерозуміння, вони надіялись переконати мене в іншому, було навіть таке, що не говорили зі мною. Але я стояв на своєму, не хотів відступати від своєї мрії. Батьки змирилися і я став студентом медичного університету.

З першого курсу ми гарно подружилися з дівчиною Світланою. Світлана також навчалась в нашій групі, нас завжди цікавили однакові теми з медицини, і для себе я відмітив, що в нас досить багато спільних інтересів, нам завжди було про що поговорити. Дівчиною вона була скромною, чим завжди відрізнялась від інших дівчат. В її очах завжди світився якийсь чарівний вогник, що випромінював щось незвичайне та особливе. Згодом я дізнався, що Світлана родом з далеких гір, виросла в багатодітній сім’ї, а тут жила в гуртожитку без зайвих привілеїв. Навчалась гарно, щоб мати стипендію. Так сталося, що я закохався у Світлану, бо такої щирої та простої людської душі я ніколи раніше не зустрічав.

Існує стала думка, що в багатих сім’ях не приділяють великого значення вихованню дітей, але насправді, це не так. Бо, не зважаючи на розбіжності у баченні мого майбутнього, в мене з моїми батьками завжди були гарні стосунки. Я старався бути сином, гідним своїх батьків.

Після закінчення навчання в університеті, я розумів, що хочу прожити своє життя поряд зі Світланою. Я зробив їй пропозицію. Свідомо наперед не порадившись з батьками, бо десь глибоко в душі розумів, що схвалення в цьому випадку з їх сторони не буде. Світлана відповіла згодою, хоч завжди і говорила мені, що моя сім’я не захоче родичатись з її багатодітною родиною. Коли я привів Світлану, щоб познайомити з батьками, вони зустріли її з холодом, промовчавши весь вечір. І коли Світлана пішла, вони озвучили свою думку, категорично відмовившись їхати в село до Світлани свататись. Вони сказали, що не бажають бачити Світлану в ролі моєї дружини, бо ж вважають, що вона не та дівчина, яка мені потрібна. Вони навіть купили мені квартиру, висунувши умову, що я не стану в ній приписувати Світлану. Світлана чудово розуміє причини такого ставлення до неї моїх батьків, але кращого вона і не чекала. Тому ми просто розписалися з нею без святкування пишного весілля, оскільки добре зрозуміло, що при таких обставинах, ні про яке весілля не могло бути й мови.

Ми чудово ладнаємо зі Світланою, вона чудова жінка і я дуже кохаю її. Жодного разу я не пошкодував, що взяв її собі за дружину. Але за рік часу, моє життя на дві сторони дуже виснажило мене. Інколи мені здається, що я мав би зробити якийсь вибір, але суть такого вибору просто абсурдна. Оскільки, я не хочу втрачати ні свою сім’ю, ні кохану дружину. Але мої батьки вважають, що для мене було б краще взяти собі дружину із заможної родини, бо в такому випадку, вона мала б кращий родовід. Але хіба ж може бути щасливою сім’я, створена за розрахунком?

Розмови з моїми друзями теж не принесли ніяких результатів, коли я звернувся до них за порадою. У відповідь я почув лише насмішки та «міську критику» в сторону своєї «дружини-селянки». Мене дивує той факт, що близькі мені люди абсолютно не враховують мої душевні переживання і почуття, даючи мені поради чи настанови. Інколи мені здається, що з цієї ситуації не існує ніякого виходу, що все одно, так чи інакше, я програю на одній зі сторін. Але я впевнений, що рано чи пізно знайдеться якийсь компроміс між цими «двома світами», що моєю дружиною будуть гордитись, адже вона дуже здібна і в ній є багато позитивних сторін, які мої батьки, на жаль, відмовляються помічати, бо вони не хочуть прийняти невістку з бідної сім’ї. Мені хочеться вірити, що моя родина зрозуміє, що соціальний статус і гроші – це ще не основа сильної сім’ї. І що для щастя в сім’ї ще мають бути присутні любов і розуміння.

Оцініть статтю
Дюшес
КОЛИ Я ПРИВІВ СВІТЛАНУ, ЩОБ ПОЗНАЙОМИТИ З БАТЬКАМИ, ВОНИ ЗУСТРІЛИ ЇЇ З ХОЛОДОМ, ПРОМОВЧАВШИ ВЕСЬ ВЕЧІР. І КОЛИ СВІТЛАНА ПІШЛА, ВОНИ ВИСЛОВИЛИ СВОЮ ДУМКУ, КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИВШИСЬ ЇХАТИ В СЕЛО ДО СВІТЛАНИ СВАТАТИСЬ, ВОНИ СКАЗАЛИ, ЩО НЕ БАЖАЮТЬ БАЧИТИ СВІТЛАНУ В РОЛІ МОЄЇ ДРУЖИНИ, БО Ж ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВОНА НЕ ТА ДІВЧИНА, ЯКА МЕНІ ПОТРІБНА. А ТАКОЖ ОЗВУЧИЛИ, ЩО В ПОДАРОВАНІЙ НИМИ КВАРТИРІ, Я НІ ЗА ЩО НЕ СТАНУ ПРИПИСУВАТИ СВІТЛАНУ.