Я не можу віднести себе у список меркантильних дівиць, які ганяються не за почуттями, а товстим гаманцем. Немає жодної складності в тому, щоб самій заплатити за себе в ресторані, купити квиток у кіно чи заправити автомобіль хлопця, який відвозить мене куди потрібно.
З Давидом ми познайомилися влітку на пляжі. Він зі своїми друзями грали у волейбол й запросили мене приєднатися. Ми були в одній команді, швидко знайшли спільну мову й уже ввечері святкували свою перемогу. Хлопець провів мене додому й перед тим, як піти, поцілував та залишив свій номер телефону. Незвично. Зазвичай хлопці роблять інакше й мені подобалося, що він не такий як інші.
Ми зустрічалися рік перед тим як спробувати жити разом. Усі наші побачення можна було назвати ідеальними й це мене лякало. Не існує ідеальних стосунків у цьому я переконалася не один раз. Тож природно, що захотіла перевірити свого коханого в побуті. Тут і поспливали підводні камінці.
Давид виявився марнотратцем. Хлопець взагалі не вмів планувати свій бюджет. Він витрачав гроші, керуючись гаслом: «Один раз живемо!» Тож його зарплатні вистачало лише на продукти. Комунальні послуги, побутова хімія, засоби особистої гігієни, непередбачувані витрати, ремонт машини – усе це було на мені. Я не можу сказати, що мій хлопець поганий. Багато своїх грошей він витрачав й на мене. Купував прикраси, сукні, косметику, квіти, але ж без цього можна було обійтися. Коли я розпочинала розмову про гроші, він одразу мінявся на лиці й не хотів говорити або ж ображався й тікав з дому. В такі моменти у мене складалося враження, що я намагаюся побудувати стосунки не з дорослим чоловіком, а підлітком, який не хоче слухатися матері.
Мені потрібно було все як слід обдумати, тому на деякий час я повернулася до батьків. Тато побачив мій пригнічений стан й запитав, що сталося. Я поділилася своїми хвилюваннями з рідним й на мій подив він підтримав Давида. Сказав, що вони з мамою все життя живуть в тотальній економії. Кожна копійка розписана. Не встиг він отримати своєї зарплатні, як мама все забирає. Батькові складно відчути звичайні радощі життя, бо у нього немає на це грошей. Тож він радить залишити все, як є й насолоджуватися.
Я не знаю чи зможу з таким примиритися. Уявлення не маю як жити без планування. Раптом станеться щось жахливе непередбачуване, таке що потребує значних коштів, а у нас їх не буде, тому що ми все розпустимо. А як тоді жити, коли з’являться діти й справжні дорослі проблеми. Розкажіть, як ви домовляєтеся про фінансову сферу зі своїми коханими?
