Моя ситуація не нова. Думаю ви неодноразово чули чи читали про подібні історії. Оскільки я не маю до кого звернутися по допомогу та пораду, тому роблю це тут.
Коли мені було років десять, мабуть, а сестрі дванадцять не стало нашої бабусі. Після себе старенька залишила двокімнатну квартиру у місті, ми ж батьками проживали в селі. Переїжджати та змінювати усталений спосіб життя ні мама, ні тато не хотіли, а нашої думки ніхто не запитував. Квартиру почали здавати в оренду. Гроші відкладали на наше навчання.
Коли настав час Поліна вступила на філологічний факультет. Якраз знадобилася квартира, де сестра й поселилася. Батьки оплачували комунальні послуги, давали старшій дочці гроші на проживання. Словом, вона ні про що не турбувалася, крім навчання.
Через два роки вступила до університету і я. Вибрала факультет журналістики й само собою поселилася біля сестри. Скажу вам так, зустріли мене без особливої радості. Поліна навіть пропонувала домовитися про місце в гуртожитку для мене. Вона казала, що життя на квартирі нудне, а в гуртожитку я матиму нових друзів, вечірки й купу хлопців.
Ясна річ, що я не повелася й залишилася жити у квартирі бабусі. Ввечері стало зрозуміло, чому Поля так дивно себе поводить. Прийшов її хлопець, про якого ми з батьками нічого не знали, й не просто повечеряв із нами, а залишився ночувати. Вранці до моєї кімнати прибігла Поля й попросила не розповідати мамі й татові. Обіцяла, що сама про все зізнається, коли ми поїдемо додому.
Свого слова вона не дотримала. Ні першого візиту, ні другого, ні третього, тож про хлопця розповіла я. Ох і влетіло Поліні, а потім мені від сестри «за довгого язика». Два тижні зі мною не розмовляла. Та коли всі таємниці залишилися позаду, батьки познайомилися з Михайлом й начеб то залишилися задоволені. Тепер цей хлопак переїхав жити до нас із сестрою і все частіше почав натякати, що зайва.
То він ненароком розіб’є мою чашку. То під час прання закине свої червоні шкарпетки до моїх білих речей. Дійшло до того, що Михайло почав викручувати лампочку з моєї кімнати та ховати мої ж речі.
Коли я скаржилася Поліні, вона одразу ставала на бік хлопця. Мовляв, я все вигадую й Михайло не може себе так поводити. Ну а якщо мені щось не подобається, то двері гуртожитку відчинені.
Поскаржилася батькам, мама сказала не мішатися до сестри, бо вона особисте життя влаштовує. Тато вирішив, що найкраща порада – промовчати. Виходить я залишилася сам на сам зі своєю проблемою, на ім’я Михайло.
Хлопець сестри продовжує псувати мої речі та робити все можливе й не можливе, щоб я від них з’їхала. Не здивуюся, якщо з’ясується, що Поля сама і вигадувала усілякі капості. Вона також не в захваті від сумісного проживання.
От тільки я не збираюся так просто поступатися квартирою. На власні очі бачила заповіт бабусі. Квартиру вона залишила нам обом у рівних частинах. Тож нехай Поля навіть не розраховує, що я так просто віддам свою частку.
Я й сама не в захваті від життя з ними. Обоє такі ледацюги. Не хочуть ні прибирати після себе, ні мити посуд чи підлогу. Усі хатні справи на мені. Буває навіть з’їдають все, що я приготую собі на кілька днів уперед. Мені не шкода, якби попросили чи хоч попередили, а це виходить, що я їм зобов’язана. Якщо хочуть мене позбутися, нехай купують мені однокімнатну квартиру або ж компенсують грішми.
Щоправда, я не знаю як захиститися юридично, а не словесно. Поясніть, будь ласка, що мені робити в разі примусового виселення. Або як змусити сестру та її хлопця поважати мої кордони та не втручатися у моє життя?
