Сьогодні був мій День народження, я запросила багато гостей. Мені виповнилося 30 років. Донедавна я дуже любила подібні святкування. Це можливість побачитися з рідними та друзями.
Приготування до свята я почала ще за тиждень, склала меню та ми з Олегом почали купувати необхідні продукти кожного вечора після роботи.
Ще за самого ранку в день святкування я була на ногах. Деякі заготовки в мене були ще звечора, проте основне приготування тривало сьогодні. Я жодного разу навіть не випила кави.
Почали сходитися гості, сіли за стіл. Кожному потрібно була щось дати: комусь вилку, комусь склянку, то солі, то перцю, то соусу.
Потім потрібно було подавати гаряче. Увесь час я бігала з кімнати на кухню, гості уже пили п’яту чарку, а я ще навіть не коштувала жодної страви. Тарілки швидко спорожніли та довелося докладати страви.
Ми з Олегом у 5 років у шлюбі, це перший ювілей, який ми святкуємо разом. До того ми були в інших шлюбах. Потім зустрілися, одружилися та почали робити ремонт. Поки він тривав, нікого ми додому ми не запрошували.
А тут з’явилася нагода показати рідним та друзям як ми зробили ремонт.
Наші знайомі та родичі давно вже чекали нагоди прийти до нас у гості.
Продуктів було куплена доволі багато на святкування. За моїми підрахунками мало залишитися ще й на тиждень поїсти.
Як не дивно, ніхто не відмовився від запрошення. Нам не вистачало місць за столом, тож довелося йти до сусідів, щоб позичити у них стіл та стільці, а також посуд і столові прибори.
Якби я знала, що буде скільки гостей, то ми б краще святкували в якомусь кафе. Крім того, гості привели з собою дітей. У нас однокімнатна квартира, тож було доволі тісно, але вже колись гості почали розпивати алкоголь, то вони якось порозсідалися.
Коли я спостерігала за гостями, то складалося враження, що вони цілий тиждень нічого не їли. Страви зникали зі столу доволі швидко, особливо продукти, які вони ще ніколи не їли. Цього разу я вирішила здивувати гостей та ми купили креветки, ананаси, гранат і я приготувала доволі багато цікавих справ, які ще ніхто ніколи не куштував. М’ясо теж зникало за лічені секунди.
Найсмішніше було те, як вони примушували своїх дітей їсти. Краєм вуха я почула як моя сестра сказала до дітей:
– Давайте їжте, щоб я ввечері вам нічого не готувала. Де ви ще таку смакоту скуштуєте?
Ніхто з гостей не зголосився мені допомогти. Олег розважав гостей, іноді кликав мене їсти та мені все було ніколи. Після чергового товста чоловік покликав мене, сказав, щоб я поїла та відпочила. Поклав мені в тарілку ложку салату. Це все, що я сьогодні з’їла.
Коли настав час торта, гості сказали, що так наїлася, що не подужають його. Я вже зраділа, що хоч торт залишиться цілим, але потім гості додали, що заберуть його з собою. Забрали вони по декілька шматків, не соромлячись. Такого нахабство я ще не бачила. Добре, ще не дивилася роботи чай та каву. Я вже така була замучена, що не могла навіть триматися на ногах.
Жодного шматка торта мені не залишилось.
Нарешті гості розійшлися. Я поглянула на стіл. Було таке враження, що у нас в гостях була саранча. Жодного салату не залишилось, гості забрали його з собою в пакетах.
Ні, більше такого святкування я не витримаю. Краще вже святкувати самим або замість святкування поїхати кудись відпочити. Олег погодився зі мною.
Мене дивувалася жадібність гостей, адже кожен із них може дозволити собі смачну їжу. Гості поводили себе наче вони голодні. Олег сказав, щоб я пішла спати та що він сам помиє посуд.
Давно я так солодко не спала.
