У суботу, як зазвичай, телефонний дзвінок у чоловіка пролунав о шостій годині ранку. Він сонний пішов до іншої кімнати спілкуватися з своєю мамою. Ми вже скільки разів просили її не телефонувати так рано! Та вона у селі звикла о 5 годині вставати. Ще й дорікає нам, що ми вилежуємося довго. І тільки вихідні – свекруха телефонує особливо зарані, ніби навмисно. Чоловік вистрибує з ліжка, наче в армії, щоб відповісти на запитання «Як у вас там з погодою? Бо у нас захмарилося. Мабуть, дощ буде». Крім погоди, може бути інша подібна маячня.
Говорила Дмитру, щоб вимикав телефон зранку. Та він не хоче, бо, може, будуть з роботи телефонувати терміново. Хоча таке рідко буває.
Окрім того, незабаром я стану мамою. Через місяць пологи. У моєму стані небажано нервувати та потрібний повноцінний сон.
Чоловік повернувся через десять хвилин. Він був роздратованим. Спочатку не хотів мені ні про що розповідати. Але після моїх вмовлянь зізнався, що свекруха зі своїми дітьми збираються приїхати у гості.
Я й спати перехотіла. Була у розпачі. Мені відразу згадалося, як свекруха приїжджала у гості, коли я була на третьому місяці вагітності. У мене токсикоз жахливий був, а вона з іншими родичами всілися зручніше і чекали, доки я на стіл накрию.
А потім ще й так зухвало заявила:
– Коли я вагітною була, то ми з батьком лати носили – хату вибудовували. Я ще й мішки тягала на фермі! Тому й родила швидше. А у вас як не на збереженні по лікарнях тижнями вилежуєшся, то й відра не можна підняти!
Ще й засміялася так голосно, ніби такий жарт дотепний у неї вийшов! Я ж не вважала її слова вдалими для мого теперішнього стану.
Дмитро підтримав мене тоді. Він змусив і маму, і сестер підняти свої д упи з дивану та піти до мене на кухню. Це рідні не дуже сподобалося. Вони думали, що їх тут обходити будуть, аж тут зовсім не те. Через день свекруха з братом і сестрою Дмитра повернулися додому. Не стали у нас засиджуватися.
А тепер, коли мені народжувати незабаром, з якого дива вони вирішили нас відвідати? Це для мене досі загадка.
Чоловік відразу відчув мої емоції. Тому він заспокоїв мене:
– Не хвилюйся, кохана! Не приїдуть вони.
– Це чому? Ти їм щось сказав?
– Сказав, що зараз не час для гостей. А якщо хочуть у гості, то я їм житло на декілька днів підшукаю або готель. Зайдуть якось, чаю вип’ємо та поспілкуємось.
– І що? Твоя мама так швидко погодилася?
– Ні, звичайно. Ще я наслухався байок про те, який я син поганий. А ти все хвору вдаєш своєю вагітністю. Згадала мені старі дитячі провини. Ну нічого. Все пройде. Заспокоїться. Хіба я матір свою не знаю?
Я пригорнулася міцно до Дмитра. Який же він у мене все таки чоловік розуміючий! Найкращий чоловік! Він – мій захисник та опора. І я щаслива, що з ним. Сподіваюся, що і синок наш буде таким, як і тато, мужнім та чуйним.
