Ми зі Славіком посварилися і я, зібравши деякі свої речі, пішла від нього. Для Славіка його робота була важливіша за наші стосунки й це мене дуже дратувало.
Але, як виявилося, це ще був далеко не кінець. Вже десь через тиждень я зрозуміла, що ще купа моїх речей залишилася у Славіка і я не знала, як їх забрати. Але у мене залишався дублікат ключів від його квартири й треба було хоч їх йому повернути. Проте, я дуже не хотіла з ним бачитися чи дзвонити першою, бо все ще була ображена.
Так пройшов цілий місяць. Славік мовчав і я — теж.
Але одного дня я наважилася піти до нього. Коли я відчинила двері ключами, Славіка вдома не було. Що досить дивно, бо зазвичай він цілими днями за комп’ютером проводив. Я навіть зраділа, бо все ще не хотіла його бачити. Вирішила, що швиденько зберу все своє, а ключі залишу його сусідові.
Але, коли я заглянула на кухню, побачила гору немитого посуду, якісь недоїдки, коробки з-під фастфуду. А Славікові такого взагалі їсти не можна! В нього проблеми з травленням, тому я завжди йому готувала здорову їжу, всякі супчики, кашки. А, коли я заглянула в холодильник, ще більше налякалася. Там було абсолютно пусто.
“Значить, ось так ти без мене живеш, навіть продуктів купити не можеш і псуєш собі шлунок всякою отрутою”, — подумала я й вирішила, що треба наостанок ще один раз йому щось зварити, щоб він з’їв чогось нормального. Не знаю, що тоді зі мною трапилося, але мені стало його жаль, як уявила, як він таблетками від болів у шлунку давиться.
Коли він повернеться я не знала, але комп’ютера його не побачила, отже він поїхав в офіс, а це — на пів дня мінімум.
Я швиденько побігла в магазин, купила всього, що він любить. Потім приготувала його улюблений суп. Прибрала на кухні й, зібравши свої речі, зі спокійною душею пішла додому.
Пізно ввечері мені зателефонував Славік і сказав, що дуже сумує за мною. Славік признався, що дуже засмутився, коли побачив, що я остаточно забрала всі свої речі. Він сподівався, що ми все ще будемо разом, адже він ніколи так нікого не любив, як мене і без мене його життя пусте. Я дуже зраділа, коли почула такі слова, мені було важливо, щоб він цінував мене.
Посеред ночі він приїхав до мене і попросив повернутися до нього, сказав, що ми будемо проводити більше часу разом і будем більше спілкуватися. І я погодилася, бо, як би я не намагалася це заперечувати, але все ще люблю його…
