Раніше ми з чоловіком жили у двоповерховому будинку на вісім квартир. Чотири сім’ї – українці, чотири – цигани.
Коли я вийшла заміж, і ми переїхали жити в той будинок, я дізналася, що половина сімей цигани. Спочатку моторошно було, тому що нехороша слава про народ. Я закривала двері на замок, постійно оглядалась, коли виходила з квартири, боялась, що з моєї сумочки щось витягнуть. Дітей циганчат на майданчику бігало багато. Таке відчуття, що прибігли з усієї вулиці, а не тільки з нашого будинку. Як потім дізналася, в кожній сім’ї дітей не менше трьох, а то і більше. Потім поступово заспокоїлась, і не реагувала більше так емоційно. Сусідка по майданчику, звуть Роза, має четверо дітей. Коли у мене родився первісток Сергійко, Роза допомагала мені порадами, що і як краще робити, щоб моєму синочку було добре. Якщо мені потрібно відлучитися, сусідка брала малого до себе у квартиру, адже помічників у неї доволі, тому їй краще з моїм малим знаходитись у себе вдома.
За період, коли я була в декретній відпустці, ми дуже подружилися з сусідами. Я ніколи не забуду наші вечірні посиденьки. Скільки історій розповідала Роза про життя кочівних циган. Розповідати вона вміла, навіть діти, яким ніякі окрики не допомагають, затихали, і слухали з відкритими ротиками.
Пройшли роки, ми переїхали в більшу квартиру в центрі міста, але зв’язок із Розою і її сім’єю підтримуємо і наразі. Вірю я, що в кожного народу люди є різні, і хороші, і недуже. А як вважаєте ви?