Коли ми з чоловіком одружилися, вирішили жити в будинку чоловіка. Колись там проживала велика родина. Двоє дітей, мій чоловік і його сестра, тато і мама. На літо до них з’їжджалися гості, брати та сестри тата. Залишали своїх дітей на все літо, а самі їхали, адже відпустка закінчувалася, потрібно виходити на роботу. Мама чоловіка опікувалася всіма дітьми. А їх на літо всіх шість осіб. До того ж як розповідав чоловік, гроші його мамі не залишали на продукти для дітей.
Говорили, що в селі все своє, тому витрачати немає куди. А хліб, крупи, та навіть цукерки чи пряники. А на стількох дітей зарплати не вистачає. До кінця літа його мама вже плакала від того, що заборгувала сусідам гроші, і віддавати прийдеться довго. А ще в школу своїх дітей потрібно вдягати. Коли по племінників приїжджали мами, то мама чоловіка говорила. Щоб відшкодували грошей, щоб борги покрити, які набрала, поки годувала їхніх дітей.
Давати гроші ніхто не збирався. Пересварившись між собою, везли своїх дітей у місто. А мама чоловіка знову економила на всьому, щоб покрити борги й вирівняти нестабільне становище. На тата розраховувати не приходилося. Він не брав участі в сімейних проблемах. Його пріоритетом були друзі й пити з ними пиво після роботи. Так що мама сама повинна справлятися з усіма домашніми клопотами.
Мабуть, постійні негаразди привели до того, що мама померла, коли син ходив у дев’ятий клас, а старша донька тільки закінчила школу. Закінчував школу чоловік, живучі один у великому будинку. Тато знайшов собі жінку і перейшов жити до неї. Старша сестра поїхала вчитися в місто, там і залишилася. А мій чоловік після закінчення школи пішов у армію.
Коли повернувся, ми з ним почали зустрічатися. В один із днів запросив мене подивитися його будинок, де ми планували жити, коли одружимося. Як пояснити що там побачила. Раніше то був звичайний будинок із меблями, столовими приладами, одяг, штори. Коли я зайшла в середину, побачила голі стіни. Посередині стояв старий стіл і дерев’яне старе ліжко. На кухні немає ні каструль, ні ложок, ні тарілок. Таке відчуття, що люди там не жили давним-давно. А пройшов лише рік, як чоловік пішов у армію. Коли прийшов додому. Побачив таку картину. Дякувати родичам, залишили хлопцю одні голі стіни.
Життя в будинку чоловіка ми починали з купівлі всього необхідного. Ми не поспішаючи розподіляли свої покупки, щоб вистачало на життя і разом поліпшувати свої умови проживання. Не звертали уваги на репліки, які інколи кидали його родичі, які постаралися прибрати з будинку все що попадалося на очі. Ми їм пробачили, від того, мабуть, ще більше розізлили. Тому що пробачили, не означає впустили у своє життя. А вони хотіли й надалі залишати нам дітей і брати все що сподобається.
