З Антоном ми одружилися ще замолоду. Довгий час насолоджувалися компанією одне одного й не поспішали з дітьми. Нам хотілося світу побачити й чогось досягти у кар’єрному плані. Я працюю у журналі випусковим редактором. Робота не робить мене мега багатою, але це те, чим мені дійсно подобається займатися. У мого чоловіка завжди були високі амбіції. Скільки його знаю, він мріяв відкрити власну справу, але не міг назбирати на стартовий капітал.
Нам пощастило, тому що ще до весілля його бабуся переписала свою квартиру на єдиного онука. Тож заміж я виходила не лише за коханого чоловіка, а й власника двокімнатної квартири у центрі міста.
Наше життя цілком можна назвати щасливим. Ми вміли балансувати особисті відносити та поєднувати їх із власними захопленнями та планами. Для мене не було проблемою відпустити Антона на пиво з друзями, а він розумів, коли мене варто залишити наодинці або ж подарувати абонемент у СПА.
Через років шість подружнього життя ми вперше заговорили про дітей. Я б сказала більше для годиться, бо рідні наполягали й постійно повторювали, що ми вже не молоді. Оскільки ми все одно планували рано чи пізно стати батьками, тож вирішили, що варто спробувати. Якщо вийде, то добре, не вийде – теж не біда.
У нас народилася донечка. Мабуть, тоді й почалася криза у подружніх стосунках. Ми ні про що не могли домовитися. Майже постійно сварилися. Я не розуміла його прагнення відкрити власну справу, враховуючи, що ми ледь виживали на його зарплатню. Це було надто ризиковано. Антон ображався, бо хотів отримати від мене підтримку.
Ми продовжували жити разом лише заради дитини. Тож коли Іванка підросла, сіли за стіл переговорів й прийняли рішення розлучитися. Квартира була чоловіка, тож я забрала дочку й переїхала в орендоване помешкання. Грошей мені вистачало, щоб жити від зарплати до зарплати. Добре, що Антон платив аліменти, їх я витрачала на гуртки та репетиторів для дитини. Оскільки розлучилися ми тихо й мирно, то нам вдалося зберегти досить гарні стосунки. Колишній чоловік часто заходив у гості, займався з дочкою, брав її до себе на вихідних. Та й ми ніби заново подивилися один на одного. Я зрозуміла, що досі його кохаю, почуття Антона також були взаємними.
Якось він попросив мене почати все спочатку. Ми рік були одруженими й за цей час навіть ні з ким не зав’язали стосунків. Я не мала нічого проти.
Єдине, чого не очікувала, що чоловік переїде до нас. Коли я запитала, де його квартира, він не одразу, але все ж зізнався, що продав житло, щоб вкластися в бізнес. На жаль, він прогорів, нічого не вийшло. Антон переймався, що після свого одкровення я не захочу з ним миритися, але натомість я підтримала чоловіка. Ми домовилися, що тепер все обговорюватимемо й відкладатимемо на нову квартиру.
