Коли я зовсім випадково почула, з ким у стосунках моя молодша донька Наталя, то ледь не посивіла. Не для цього хлопчиська я ростила та виховувала свою дитину, віддавала їй все найкраще. В неї стільки кавалерів було, мовляв, вибирай якого хочеш. Її кавалер мав бути їй рівня! Ось, як я тоді думала.
Все почалося з того, що до мене на роботу завітала близька подруга. Візит її був хоч неочікуваний, але не спонтанний. Прибігла вона до мене виясняти, як це так трапилося, що моя донька зійшлася не з ким іншим, як з Володею. Я спочатку не зрозуміла абсолютно нічого. Яка донька, який Володя?! Аж потім Лариса все мені “розжувала”.
Моя Наталка з-поміж усіх залицяльників вибрала сусіда Володю. Цього невихованого і безголового хлопчиська. В нього ні освіти, ні роботи, ні розуму в голові — абсолютно нічого не було. А про якісь статки чи придане я взагалі мовчу. Батьки хоч і не погані люди, але бідні. А сам Володя мені ніколи не подобався. Завжди, як зустріла десь його на вулиці, то зиркнув на мене з-під лоба, щось там пробурмотів і пішов далі. Неприязний такий, ніби весь світ йому щось винен.
Ніхто нічого про цього Володю не знав і не чув. Десь хлопці його віку за дівчатами впадали, ходили на дискотеки, розважалися. Ну бо вік якраз такий. Але не Володя. Ніколи його в компанії не бачили, ні з ким не товаришував. І як моя Наталка на такого увагу взагалі звернула? Що у ньому знайшла?
Мало того, він закінчив школу і нікуди не пішов вчитися. Це взагалі як? Куди батьки його дивилися? Натомість Володимир став працювати кур’єром. Звісно, який Володя така і робота… Я б йому взагалі нічого не довірила. Ось я коротко описала, що творилося у моїй голові в ту мить, коли я почала від подруги ці чутки про мою доньку і сусіда. Лариса запевняла, що бачила голубків у кафе.
Моя Наталка замість того, щоб вчитися, просиджувала час у кафе. Але ще мене дуже сильно здивувало й образило те, що Наталка від мене це все приховувала. До цього ми завжди всім ділилися, розповідали одна одній всі секрети.
Ввечері я прийшла й розповіла все чоловікові. Мовляв, наша Наталя, майбутній юрист, і цей Володя без освіти. Яке у них може бути спільне майбутнє? Я дуже була зла. Чого не скажеш про мого чоловіка. Він, замість того аби мене підтримати, навпаки накричав і сказав, що ніколи не думав, що я така погана й озлоблена. Адже яка б не була робота, вона є робота і не можна людей через це судити. І хлопець він непоганий, мовчазний просто. Чоловік повністю став на бік Наталки та заявив, якщо вона собі сподобала Володимира, значить він бажає їм щастя.
А я не могла так просто цього залишити. Не таким я уявляла собі свого майбутнього зятя. Вирішила побалакати про це з донькою. Як тільки вона повернулася додому я одразу з порога:
— Перестань бачитися з Володею.
— Чому? І звідки ти знаєш?
— Бо він тобі не пара, не рівня. Розумій як хочеш! Ти знаєш, ким він працює? Що він ледь школу закінчив? Навіщо тобі такого хлопця?
— Він зараз вчиться! Не в університеті, але вчиться, проходить стажування. І взагалі мені не важливо ким він працює. Я люблю його і все.
Донька вперше так себе поводила, так різко розмовляла зі мною. Заявила, що їй соромно, що я її мама. Мовляв, нормальна матір не буде слухати всілякі плітки й не буде заважати щастю своєї доньки.
— Він молодий! В нього ще все життя попереду. Згадай себе і тата у віці Володі. Ким ви були? Де працювали? Мамо, не змушуй мене ще більше говорити, бо я тебе сильно ображу.
Донька мене присоромила і чоловік теж. Що мені залишалося робити? Я дала їм спокій, не стала розлучати молодих. Не хотіла остаточно втратити доньку. І я рада, що послухала Наталю.
Пройшло кілька років. Володя довів, що гідний моєї доньки. Як то кажуть не словом, а ділом. Він влаштувався на роботу і заробляє такі гроші, що нам з батьком і не снилося. Виявляється, зараз молодь може навчитися всього сама і не обов’язково для цього ходити в університет. Треба лишень розум мати.
Він любить мою доньку і турбується про неї. Я це бачу на свої очі. Наталя щаслива, готується до весілля. А кілька років тому я могла все зіпсувати… І так би й не побачила свою дитину такою щасливою!
