Слухай, Христю… А може, спробуємо вільні стосунки? тихо прорік Віктор, напружено спрямовуючи погляд у вікно старої львівської хрущовки.
Що? не одразу збагнула Христина, втупившись у його плечі. Це взагалі серйозно?
А що такого? Ну, у світі це звичне діло, сказав чоловік, намагаючись приховати хвилювання. От у Європі всюди таке там люди кажуть, що то навіть зміцнює пару. Ти ж сама казала, що дієта з цукерочкою не шкодить, головне, щоб не зриватись. От і тут трішки різноманіття не завадить…
Вона кліпнула очима, важко переводячи подих, намагаючись уловити сенс у тому, що щойно почула. Порівнювати коханку з шоколадкою?! Це вже або дурість, або обурлива зухвалість.
Вітю зітхнула Христина. Якщо хочеш піти йди чесно. Свободу дам, але мене не втягай у цю підлість. Не для нього я жила.
Та чого одразу гострити язика? вигукнув він, нервово оправляючи рукава сорочки. Я ж тебе люблю, просто… іскра пропала, нічого не горить. Одне й те саме розмови про гречку, комуналку й ціну на газ. Скучно якось… Нам треба струсу! Я ж не кажу, що то лише тобі вільно обом. Може, тобі навіть цікавіше стане. Щось нове
Христина прищурилась і раптом зрозуміла: чоловік бреше. Побіг очима, затарабанив пальцями по столу… Свобода йому треба була не сьогодні і не вчора вона йому давно потрібна. Мабуть, уже має когось на прикметі.
Вітю, скажи чесно: в тебе вже хтось є? Тому й пропонуєш мені це, щоб свою совість заспокоїти?
Ой, знову це почалось… махнув рукою. Якби в мене хтось був я б питав? Я взагалі вже пожалкував, що затіяв розмову! Усе у тебе як на ринку старі цінності та моралі… Забудь.
Він піднявся, демонстративно образившись, і пішов до сусідньої кімнати. А Христина залишилася під тиском власних думок і нічної тиші.
За двадцять пять років вона віддала йому кращі роки, терпіла його запої, безгрошівя, десятки службових форс-мажорів… А тепер він пропонує їй руйнувати сімю разом. І ще знаходить у цьому «цікавинку». Гарне слово: розвіятися
Тієї ночі вони спали в різних кімнатах. Точніше, тільки Віктор спав: Христина ж крутилася на дивані, рахувала плями на стелі й пригадувала, як колись він приносив їй оберемки бузку, працював не покладаючи рук, щоб організувати весілля, ридав від щастя після народження доньки. А зараз Може, й справді мав би просто піти нарешті.
Де була та точка неповернення? Коли вона перестала фарбувати губи вдома? Коли тільки він забув річницю, чи вже тоді, як кожен обирає окрему кімнату для сну? Але, певно, тепер уже байдуже.
Подати на розлучення і не згадувати. Та чи так легко розірвати майже половину життя, викинути з серця ціле подружжя?
У них не було великої пристрасті, але був спільний досвід, звичка, доглянута оселя. Колись їй здавалося, що Віктор мов камяна стіна. Дочка давно живе окремо, а разом вони не раз витягувались одне одного, як з болота. Він навіть брав кредит, щоб допомогти її матері. Не кожен чоловік на таке здатний.
В душі Христини клекотіла буря: образа, страх, відчай, навіть лють. «Мабуть, думає, що я вже стара, непотрібна, сидітиму йому борщі варитиму, носки вяжу, а він десь там розважається?»
Ні, вистачить.
Добре, спокійно сказала вона зранку. Як хочеш спробуємо по-твоєму.
В сенсі? Вітя аж пирснув чаєм.
Я згодна. Спробуємо ті вільні стосунки.
Він розгублено кліпнув очима чекав скандалу, а вона просто так погодилась.
Ну може, справді побачиш у цьому плюс, відвернувся він і швидко додав: Я сьогодні затримаюсь на роботі.
У неї защеміло серце. Он як вже тепер?..
Вечір був непомітний, сірий, львівський дрібний дощ стукав у шибки. Христина почувалася розбитою, нікому не потрібною: мов річ, яку списали, бо перестала бути модною.
Вона підійшла до дзеркала. Втомлені очі, вже не така гладка шкіра, зморшки біля губ, але ще крута постава. Волосся густе. Та вона все ще може подобатися! Може, це проблема не в ній, а в ньому? Іншим чоловікам вона подобалась. Принаймні Андрієві, який нещодавно став начальником відділу. Галантний, із легкою сивиною й трохи хриплуватим голосом. Він відверто виявив до неї симпатію каву приносив, двері притримував, запрошував на обід, тиждень тому кликав на вечерю в ресторан.
Андрію Богдановичу, я на дієті називається одружена, віджартувалася тоді Христина.
Христинко, штамп це не вирок, підморгнув він. Але наполягати не буду.
Віктор хотів, щоб вона розвіялась? Що ж, від слова до діла. Чому б і ні?
Доброго вечора, Андрію. Ваше запрошення на вечерю ще в силі? Мабуть, час порушити дієту, написала вона в месенджері.
Це була навіть не помста їй просто стало важливо згадати, що таке відчувати себе жінкою, не господинею.
Той вечір промайнув несподівано. Андрій був уважним, чарівним кавалером: підсував стілець, доливав келих, слухав, затримував погляд на Христині, як на єдиній жінці в залі.
Її мучило почуття вини, але разом із ним оживало і щось забуте: азарт, бажання бути в центрі уваги. Нарешті в житті зявився відтінок іншого не лише борщі та брудні шкарпетки.
Може, до мене поїдемо? запропонував Андрій, коли вона доїдала десерт. Купимо вина, подивимось хороше кіно…
Вона кивнула. Щось внутрішньо кричало: Зупинись! але одразу виринув спогад: Розвіятися його слова.
Щойно вони дістались квартири Андрія, телефон, як скажений, загув. Чоловік. Вона двічі натиснула відхилити марно.
Так, коротко пробурмотіла Христина.
Де ти тягаєшся?! гаркнув Віктор. Десята вечора! У холодильнику миша повісилась, а тебе немає. Тобі все одно вже? Совість десь є?
Вона аж отетеріла. Андрій, почувши галас, культурно зник у ванній. Романтика зникала.
Ну, уяви собі я на побаченні, Вітя.
ЯКЕ ЩЕ ПОБАЧЕННЯ?! захлинувся він.
Ти ж сам просив розвіятися. Ось і розвіялась. Чи вільний формат підходить тільки для тебе?
У слухавці тиша, важке сопіння. А потім нарешті прорвало:
Ти ти пішла до когось? Я пробував тебе перевірити! Жарт був! А ти тільки й чекала нагоди, так? Трошки ображалась і одразу побігла до першого?
Христина зовсім розгубилася.
А до кого ходив ти?
Та до нікого! На роботі був! відмахнувся. Знаєш що, розбещуватися мені зараз не треба або ти йди, або я. Треба розлучатись.
Він відразу кинув слухавку. Христина поглянула пусто у стіну, відчуваючи себе приниженішою, ніж будь-коли.
Все гаразд? почувся Андріїв голос.
Та так спробувала посміхнутись Христина. Прості дрібниці.
Думаю, обставини вже зовсім не ті, Андрій зазирнув на годинник. Може, тобі краще відпочити, розібратись із сімейними справами.
Казка вмить скінчилась, карета стала гарбузом, а кавалер чужою людиною. Його можна було зрозуміти: хотів легкої романтики, а отримав сімейну драму.
Мабуть, давно було слід подати на розлучення. Але думки приходять запізно.
Тієї ночі Христина не повернулася додому. Зняла номер у маленькому готелі на площі Ринок. До злого Віктора повертатися не хотілося треба було час, щоб усвідомити: повернення не буде.
Минуло три роки
Все, що було зайвим, безжально відсікалось руками життя.
Віктор підозріло швидко оклигав ще до розлучення вже зустрічався з іншою. Щоправда, вона втекла одразу після того, як вони з Христиною поділили квартиру й розрахувались прихопила його частку гривень.
З Андрієм теж нічого не склалося. У офісі перетинались, але вже так, побіжно. Христина зрозуміла: ті, хто готові грати роль коханця, зникають, щойно їм запропонуєш місце поряд на все життя.
Вона й не шукала більше нікого. Залишившись на самоті, відчула полегшення, час і сили, що тепер йшли на власний розвиток.
Щоранку Христина плавала у басейні спина перестала боліти. Пішла на курси англійської тримала голову й память у формі. Підстриглась, змінила одяг на сучасний.
А найголовніше стала бабусею.
Донька Марина народила дівчинку пів року тому. Коли гучно розгорівся скандал із розлученням, Марина була на боці батька. Віктор талановито зіграв роль жертви, розмалював Христину грішницею, що розбила сімю.
З часом усе стало на свої місця. Дочка приїхала, хотіла поговорити по-душам, висловити претензії. Але побачила не розпусницю, а втомлену, чесну жінку.
Христина розповіла все чесно: ініціатива вільних стосунків була від Віктора, він давно вже ховався за роботою, вона роками почувала себе самотньою. Марина, вже у своєму шлюбі, зрозуміла, пробачила. А як тільки Віктор офіційно завів нову пасію, остаточно стала на мамину сторону.
Тепер Христина сиділа на кухні у Марини, тримаючи на руках і посміхаючись онучці. Маленька Софія намагалася впіймати бабусин палець.
До речі, тато знов дзвонив, зітхнула Марина. Хотів заїхати, на Соню подивитись.
І що ти йому? спокійно спитала Христина.
Сказала, що нас не буде. Не хочу його пускати. Не хочу слухати, як він тебе ганьбить, а потім просить, щоб ми помирили вас. Я кожного разу нервую, коли він поруч. І не хочу, щоб він і Софійку налаштовував проти тебе. Хай живе зі своєю свободою.
Христина нічого не відповіла, лише міцніше обняла онучку.
Віктор отримав, чого хотів абсолютну свободу. Тільки сама свобода виявилась надто гіркою, щоб нею насолоджуватись. Але було вже запізно щось повертати.
