Оксана наймолодша в сім’ї. Вона разом зі старшою сестрою Наташею і найстаршим братом Миколою виросли в селі. Коли вони були маленькі, жили в місті. А потім тато з мамою вирішили переїхати жити в село. Оксані подобається своє місце проживання. Тиша спокій, якраз те, що потрібно. Коли приїжджає в місто, швидко йде по своїх справах і назад, додому. Не може постійно знаходитися на тих галасливих вулицях.
Після закінчення школи, спочатку Микола, а потім пізніше Наташа поїхали вчитися в місто. Там залишилися жити. Оксана не захотіла їхати й говорила про це батькам. Після закінчення школи, її мама домовилася з хазяїном продуктового магазину, щоб він взяв дівчину на роботу. Оксана працювала, була задоволена своїм життям. Коли познайомилася з Ігорем, вони обоє говорили, що житимуть у селі, ніякого міста. Одружилися. На той час у Миколи й Наташі вже були свої сім’ї.
Вони приїжджали провідувати батьків, жили по декілька тижнів. Оксана з чоловіком поселилися поруч, збудували будинок. Ігор працював у будівельній компанії, заробляв добре, і начальство допомогло з матеріалами. Вже через два роки жили у своєму будинку. Народився син, через п’ять років донька. Коли діти збиралися до школи, на той час батьків вже не було з ними, померли. Микола і Наташа стали їздити до Оксани. Мамин будинок продали, гроші розділили порівну на всіх.
Оксана радіє брату і сестрі, коли приїжджають. Та останнім часом вони почали говорити, що діти на канікулах у місті не сидять вдома, ходять гуляти, а куди, з ким. Це бентежить. Коли наступного літа в один день приїхали Микола і Наташа зі своїми сім’ями, родина велика. За столом сидять дванадцять осіб. Оксана бігає навколо них, пригощає. Так першого дня, наступного. Жінка вже стомилася, але ні Наташа, ні дружина Миколи не стають на кухні допомагати. Хіба що посуду помиють.
А Оксані на роботу бігти, господарство, город. Ще й приготувати на стільки людей, з ніг валиться. Ігор у цей час був у відрядженні. Приїде через три дні. Коли він вдома, то допомагає дружині, але наразі їй важко. Наташа сказала, що вдома стомилася стояти біля плити, приїхала відпочивати. Ось так.
Коли збиралися їхати додому, Наташа сказала що дітей залишає на все літо. Нічого їм на асфальті пектися. Микола також підтримав сестру і також залишає своїх дітей. У Оксани руки опустилися. Вона звичайно рада гостям, зустрічає, шанує, але це вже занадто. Її не запитали, питання вирішене.
– Я не зможу ходити за всіма. У мене господарство, город не сапаний, чому не допомогли, коли збиралися залишати дітей на літо? Я вам не бабуся, а ваша сестра. Мені також допомога потрібна.
– Ти гарно справляєшся. Борщу звариш більшу каструлю. – незадоволено говорив Микола.
– Ну, ні. – Втрутився Ігор. – Моя дружина не буде дивитися за всіма дітьми. Вам не шкода її, а я не дозволю. Дітей забираєте з собою.
Не чекали такої відповіді ні Микола, ні Наташа. Звикли їхати на відпочинок, їсти, пити. З гостинців привезуть по хлібині, і говорять що в селі все домашнє. А коло домашнього працювати потрібно, забули вже своє дитинство. Після тієї розмови перестали їздити. Інколи Оксана думає, можливо потрібно було змовчати й опікуватися їхніми дітьми все літо? Чи права, як ви гадаєте?
