У мого чоловіка є менша сестра. Марина безвідповідальна людина. В цьому я мала змогу пересвідчитися не один раз. Батьки уже втомилися від її витівок, а Сергій не знає, якими ще словами можна до неї достукатися. Як таке можливо? У Сергія та Марини одні й ті ж самі мама й тато, їх виховували однаково, а результат вийшов різний.
Марина із тих дівчат, які хочуть отримати від цього життя якомога більше. А ще вона взагалі не розуміє для чого працювати, якщо можна вдало вийти заміж. Тож не дивно, що вона геть закинула навчання й була відрахована з третього курсу медичного коледжу. Деякий час Марина жила біля нас, ми тоді з Сергієм лише одружилися й наглядали за нею. Та коли дівчина почала приводити до нас додому сумнівну компанію й у мене почали пропадати прикраси, я сказала чоловікові, що так продовжуватися не може.
Сергій орендував Марині квартиру, оплатив два місяці наперед й навіть домовився про роботу у себе на фірмі. Здавалося, дівчина нарешті взялася за голову, але ні. Коли на горизонті з’явився багатий кавалер, Марини слід простиг. З роботи її звільнили через прогули, а з квартири виселили через несплату. Вона майже рік не давала про себе знати. Бідолашні батьки за цей час постаріли ще більше. Поки одного дня на порозі нашої квартири не показала Марина з малою дитиною на руках.
Виявляється її багатий наречений виявився одружений. Він не збирався покидати дружину заради дурнуватої коханки. Коли дізнався про вагітність Марини, помахав рукою й наказав більше ніколи йому не телефонувати. Сестра чоловіка попросила нас кілька місяців приглянути за Златою, поки вона не влаштується. Коли я взяла на руки цей маленький згорточок та подивилася в ті великі та невинні оченята, то не змогла відмовити.
Я пішла з роботи, щоб доглядати за Златою. Зарплатні чоловіка нам вистачало. Спершу Марина телефонувала та цікавилася своєю донькою, навіть пересилала гроші, але вже через кілька місяців зустріла нове кохання й забулася про дочку. Я була рада, що так сталося, адже встигла полюбити дівчинку, як рідну дочку. Ми разом купували їй одяг, купали, співали колискові, колихали на ручках, ввечері виходили на прогулянку. Чергували біля ліжечка, коли вона хворіла, фотографували усі важливі моменти. Саме ми бачили, як прорізувався її перший зубчик, як вперше вона поповзла до улюбленої іграшки, а згодом стала на ноги й пішла. Вона любить свого зайчика й боїться темряви. Охоче їсть броколі, але ненавидить цвітну капусту. Тре оченята, коли хоче спатки й морщить носика перед тим, як засміятися.
Кожної ночі я молила Господа, щоб Марина ніколи не поверталася. Бажала сестрі чоловіка знайти багатого чоловіка й влаштувати своє життя десь там, якомога далі від нас. Сергій також хвилювався, хоч і не хотів розмовляти про свої переживання. Наша тривога не була марною. Коли Златі виповнилося 3 роки у наше життя повернулася її біологічна мати. Марина прийшла до нас й заявила, що хоче забрати дочку назад так, ніби й не було цих двох з половиною років, ніби вона ніколи не покидала своєї дитини напризволяще.
Я розумію, що офіційно вона мати дівчинки й має повне право забрати її у нас. Проте чому вона не враховує, що Златка любить нас із Сергієм, як рідних батьків. Вона мене називає мамою, до мене біжить, коли хоче поділитися чимось важливим, у мене питається, чому сонце жовте, а трава зелена. Марина для неї чужа тітка і я не віддам своєї дитини цій непутящій жінці! Скажу Сергієві хай запропонує своїй сестрі гроші. Ми відкладали на власну квартиру. Вона може забрати усе до копійки, лишень нехай відмовиться від Злати й зникне із нашого життя.
