Колишня дружина хотіла відсудити у мене половину будинку, та не очікувала, що я все передбачив

Автор Гнатів ОстапЧас читання 2 хв.Перегляди 10

Моя колишня дружина хотіла позбавити мене половини будинку, але не очікувала, що я все передбачив.

Наш шлюб закінчився в залі суду. Не буду говорити, хто винен, а хто ні у стосунках завжди винні обоє.

Але факт залишається фактом: моя друга дружина знайшла собі коханця. Це заможний бізнесмен, який приїхав сюди давно, а потім відкрив у нашому місті невелику кавярню. Спочатку вона намагалася приховати їхній звязок, але згодом вони навіть не соромилися показуватись разом.

А потім вона прийшла і кинула мені в обличчя, що подає на розлучення і вимагає половину нашого будинку. Вона сподівалася, що я запанікую, але цю оселю я купив виключно на свої чесно зароблені гроші. Колишня не мала до неї жодного стосунку, окрім того, що жила там два роки. І тепер сміє вимагати своє.

Я лише холодно всміхнувся. Навіть не намагався її відмовити. Просто чекав, коли вона програє справу та заплатить судові витрати. Я вже пройшов крізь пекло з першою дружиною. Тоді судовий процес тягнувся понад три роки. І все через те, що ми не могли дійти згоди. Кожне засідання закінчувалося скандалом.

Та моя перша дружина все ж таки досягла свого відсудила у мене половину майна. Їй пощастило знайти гарного адвоката. Вона залишила мене без квартири, яку я успадкував від батька.

Але з другою дружиною я вчинив мудріше. Перед тим, як одружитись, я вже мав власне житло, яке сам відремонтував, але оформив його на брата. Він єдина людина, якій я довіряю без жодних сумнівів. І коли прийшов час розлучення, виявилося, що в мене нічого немає. Після першого шлюбу жодна жінка більше не зможе мене обдурити.

Мені 45 років, і я більше не приймаю гостей у своєму домі Дехто, завітавши до когось у гості, забуває, що вони лиш гості: поводяться нетактовно, дають поради і не поспішають додому. Колись я була дуже гостинною, але швидко змінила своє ставлення. Переступивши рубіж сорока років, я припинила кликати гостей додому. Навіщо мені це? Дратуватися через таких гостей — не хочу. Свій останній день народження я святкувала у ресторані. Мені так сподобалося, що тепер святкуватиму так завжди. Зараз поясню, чому. Влаштувати вечірку вдома — дорого. Навіть простий вечір вимагає чималих витрат. А якщо це святкове застілля — сума ще більша. Гості зазвичай приходять із скромними подарунками, бо часи важкі. А потім сидять до пізньої ночі. Я ж хочу відпочити, а не мити купу посуди й прибирати. Я нікого не чекаю у своїх стінах. Прибираю й готую тоді, коли мені зручно. Після домашніх свят раніше відчувала втому й пригніченість. Тепер після свят можу спокійно прийняти ванну й лягти спати раніше. Я маю багато вільного часу і використовую його з розумом. Друзі можуть заскочити на чай, але я не переймаюся, якщо не маю особливих частувань. Тепер відкрито висловлюю свої думки. Якщо хочу відпочити — прямо пропоную гостям йти. Можливо, це здається не надто гарним, але мене це не турбує. Я ставлю свій комфорт на перше місце. Найцікавіше, що ті, хто часто ходить у гості до інших, рідко звуть когось додому. Їм легше веселитись у чужих стінах, не переймаючись прибиранням і готуванням. А ви приймаєте гостей? Чи вважаєте себе гостинною людиною?

– Ми зупинимось у тебе на деякий час, бо не маємо грошей на оренду власної квартири! – сказала мені моя подруга. Я дуже активна жінка: мені вже 65, але досі люблю подорожувати, відкривати нові місця та знайомитися з цікавими людьми. З теплом і сумом згадую молодість, коли в Україні можна було поїхати у відпустку на море, вирушити з друзями в похід чи поплавати на човні по Дніпру — і все це коштувало копійки. Але ті часи вже минули. Я завжди любила нові знайомства — на пляжі у Затоці, у театрі в Києві. З багатьма друзями ми підтримували стосунки багато років. Якось я познайомилася з жінкою на ім’я Оксана. Ми разом жили у одному санаторії під Одесою. Розсталися подругами, іноді надсилали одна одній листівки до свят. Аж раптом одного дня отримую телеграму: “О третій ночі приїжджає поїзд. Зустрінь мене на вокзалі!” Я не зрозуміла, хто це міг бути, тому з чоловіком нікуди не поїхали. Раптом, о четвертій ранку — дзвінок у двері. Відкриваю — і просто очманіла: на порозі стоїть Оксана, дві її доньки-підлітки, бабуся і якийсь чоловік, з купою торб. Ми з чоловіком завмерли від здивування, але впустили їх у квартиру. Оксана питає: – Чому не зустріла нас? Я ж телеграму надіслала! Таксі ж коштує чимало! – Пробач, я не знала, хто це написав! – У мене твоя адреса була. Ось я тут. – Я думала, ми просто листуватимемось! Виявилось, що одна з доньок вступає до університету, а решта приїхали її підтримати. “Житимемо у тебе! Не маємо грошей на оренду! А твоя квартира — майже в центрі!” Я була шокована — ми ж навіть не родичі! Нам довелось годувати їх тричі на день, хоча вони й приносили трохи продуктів, ніхто готувати не збирався. Я мусила всім догоджати. Через три дні я більше не витримала і попросила Оксану з сім’єю з’їхати. Влаштувався страшенний скандал: Оксана побила посуд і кричала. Я була приголомшена її поведінкою. Вони пішли, прихопивши мій халат, декілька рушників і навіть великий казан з борщем! Як їм це вдалося — не знаю. Казан просто зник! Ось так завершилася наша “дружба”. І на щастя! Більше я її не чула і не бачила. Тепер знайомством з новими людьми довіряю набагато менше.