Одного разу їхала в трамваї. Як завжди майже одні пенсіонери. Прийшлося так, що народу в трамваї було багато, всі місця зайняті. На одній із зупинок зайшла вагітна жінка. Живіт настільки був великий, що здавалося в неї двійня чи трійня. Зазвичай хтось уступає місце. Того разу сиділи одні пенсіонери. Вони уважно дивилися у вікно, неначе окрім нього дивитися нікуди. Я стояла і спостерігала, чи зглянеться хтось.
Кондуктор, побачивши вагітну запросила її на своє місце. Попросила людей розступитися і пропустити жінку. Коли вагітна дійшла до сидіння, вона дякувала кондуктору, що не залишився осторонь. Їй так тяжко стояти. Вона їде в пологовий будинок. Так випало, що чоловік у відрядженні, приїде увечері. Думала що діждеться, але почуває себе не дуже. Тому вирішила їхати раніше.
Кондуктор запитала, чому не викликала швидку допомогу? Дівчина відповіла, що коли збиралася телефонувати, телефон випав прямо в раковину. Намочився. Шукати сусідів, які пішли на роботу немає де. Вийшла і пішла на трамвай. Чоловіку написала записку де вона, і що з телефоном. Кондуктор поспівчувала, що з таким животом тяжко ходити.
– Двійню ждемо, хлопчика і дівчинку, говорить жінка.
Трамвай зупинили напроти пологового будинку. Не на зупинці, але всі ми люди. Інколи приходиться робити виняток з правил.
