Анна знову перечитала лист та натиснула «відправити». Ну, було! Тепер варто випити каву, подумала вона. Відкинулася на спинку стільця, трохи понімалася, потім закрила пошту, піднімалася зі столу та вийшла із кімнати.
У кімнаті оздоровлення за столом сиділа Ліна, чикувала ніс. Анна ніколи не втручалася у чужі проблеми. Наверху, шеф щось окликав її через туперів… Вмикнула кавоварку, взяла з поли стакан, насипала сухого напою, очікувала воду.
Ліна хапнулася, обернулася вікном.
Що діло? У договорі проблема? Нічого не вийшло? спитала Анна.
Чого тобі брак? Ліна ворушилася.
Щоб хотіла допомогти.
Ні, дякую.
А чому такі слізки?
Анна згадала, як перед цим бачила, як Ліна сідала в круту «тойоту», як оглядала тих, хто стояв біля входу, в тій жовтій хвилях. Очевидно, власник диванної тачки додому знайшов шлях без прощання, а ця дурепа тепер оплакує гнилі надії.
Вода закипіла. Анна налила політику в стаканчик, сіла їй напроти, підсунула пачку салфеток.
Прибережи драму. Не варто, щоб весь офис знав про твої казуси. Ще й з вагітністю не тягни.
Як що? Ліна підняла обємні, сльозливі очі.
Що і так відчуваю. Говорив про міцні звязки, обіцяв небеса, а потім мовчки! Помарш. Як там, дві смужки?
А ти гадаєш, я залишатиму? Як проживатиму? З обідами біля дитинки, доволі буде виплачувати дитянчому садочку. Потім хворобнички, відмова в важливих клієнтах. Шкода, дружина, з кораблів не зрушиш, перебираєшся в школу, щоб якось з триманням дітей… Потім штам до чоловіка, дві дитинки, життя як котики навколо колеса. Потім зради, фінальна сцена. А ти до кінця викопаєшся з двох робіт, аби їх прокормити.
Скинь замовчу! Ти нічого не знатимеш, заворушилася Ліна, відштовхаючи стакан.
Що не знати? Я сама в таких же примірках вирістала. Просто твоя подія! Подумай.
Ти жорстка! і вона покинула кімнату, залишивши салфетки на столі.
Анна скористалася кавою. Ще одна глупа дрібнота… Може, все не так? Мабуть, то він повернеться, вижене… Або вже занахиє.
Анна! Шукає тебе Віктор зявилася Олена, секретарка.
Іду.
Після зустрічі з шефом, Анна вийшла з кімнати, обернулася, пішла додому.
Їй завидували в копірному салоні. Роботу давали, коли поспілкувалися найкращі закордонні пропозиції. Відомо було про те, як вона зцвіла гайдалам з паниками, як уміла зняти мороку з неввічливого клієнта. Але плітки ходили: котрийсь обіцяє втіху, але він більше не сусід огорожі.
Не було жодного досвіду розчарувань. Лічилася тепер з власним процвітанням. Після одного випадкового клопоту між батьками, вона вирішила: тільки власні сили.
***
Родичі сварились майже кожного дня. Мати завжди вигадувала причини. Але завершували вони завжди однаково: схоже, що чоловік невміє добре заробляти, що дестабілізовує життя.
Батько колись мріяв про бізнес. Партнер його зрадив, усе пішло на марафон. Після підвалу він став викладачем, любали його. Але жінці цього замало. Шукала грошей, брала зайві години на другій праці.
Того дня, вночі, Анна встала, чула гаворку в коридорі. Мати мовчала, не привітала.
Ти ж знайшов сама? проґавив батько. Скільки часу вже?
Ти ще спятим? Я тільки з роботи…
Ти випєш, хоча б про дочку подумала. Вона все бачить.
Я не від тебе. Яле, було гарно.
Анна вийшла, сповідка в коридорі. Начебто щось лице чоловіка… Хто він?
Я перевірив, гнів охопив батька. Скільки тепер організуваті якісь ілюзії?
А що? Якщо заплатять, то навіть у ліжко… Гроші тільки мої! Як не вмієш мовчи.
Не вмію? їх голоси піднімалися. Ти мені ще прагнула, що я все віддам за радісті дочки. Що я живий бік. А де він? Ти не зможеш нічого.
Добре, лиши мене. Я не пропаду. Ще хотів bubликові?
Сльози ніс досередини подушку. Вона все поновила, зрозуміла, чому їхніх сходин повинні бути заміщені на порожні репетиторства.
Після розірвання односельських відносин, Анна вирішила вести життя, як хотіла вона.
***
Кілька днів назад прийшла розірвана із матірю. Але Анна зявилась туди, і їхні стосунки поліпшилися.
Мам! А що ти з Джоном? спитала вона.
Нічого я з ним, відповіла мати. Ти думаєш, я вірю твоїм дрелькам?
Ах, ну що…
Не що, щоб ти в мене була такою ж бідностю. Не варто, коли вже є своя квартира!
Я ж тільки хотіла…
Не зявляйся. Яле, як хочеш, можеш подивитися на мої кукли.
Не буду, Анна рушилася. Без мене ти теж годі.
Вона зазирнула в їх обідню борщу, випє і до місця. Він уже не той, але краще, ніж живий бік.
—
Той випадок змінив Все. Анна більше не казала про любов. Просто працювала, збільшувала доходи. Батьківські стосунки? Вони викликали роздратування, але не впливали на вибір Анни.
Сьогодні вона їхала до Краків, бо туди запропонували більш гарну роботу. І без них було щасливіше.
Пап! Я переїжджаю до Краків, згадувала після відїзду. Якщо чого потрібно, знаю, що взимку можна викликати…
Нічого, доню. Я вже тут, у Торунь. Щоб не голосити.
І як ти?
Гарно. Маяється нова дівчина з пасажиром.
Я рада, пап.
Замуж хочеш?
Поки ні. Якщо вирішую, на сватівство прилучу тебе.
І правильно. Не швидко.
До побачень. Хочеш? Ліна сварила борщ!
Ліна? Анна знову згадувала той відзначений день. Ладно, не смущайся.
Краще би не поїхала…
Не буду. Вже пізно.
Вона їхала до зустрічі. Життя було й олівці й депресія. Але вона сама стала її автором.
Той випадок, коли батьківські крики зірвали життя маленької дівчинки, вплинули на її вибір. Тепер це було коло, коли вона була більш щасливою, ніж батьківські драми.
Так було краще. Без них вона жила. Без них було право на рішення.
Анна зустрічала різні бути, але кожен раз відмовлялася, бо ніхто не змінював її життя.
Тож вона вжива в життя те, чого не зазнала більше самоту. Песі, меблі, квартира усе це її. А чоловік… Він більше не обіцав небеса.
