Подмови
Зоряна ще раз перечитала лист і натиснула на «надіслати». Виправд тепер можна піти випити чаю. Вона вклонилася до м’якої спинки стільця, трохи зачекала, потім закрила льох пошти, встала від стола і вийшла з кабінету.
У кімнаті відпочинку за столом сиділа сама Наталія, носом шайбувала. Зоряна ніколи не лезла в чужі проблеми. Мабуть, керівник одернув за помилиці. Вона включила кавоварку, взяла з полиці смітник, насипала кілька ложок кави і чекала, поки киптіт воду.
Наталія знову зітхнула і відкинулася до вікна.
Що стряслося? Не погодила переклади? Помилилася? спитала Зоряна.
Як тебе, значить?
Нічого. Просто хотіла допомогти.
Не треба.
То чого ж плачеш?
Зоряна раптом пригадала, як недавно бачила, як Наталія сіла до п’єдестала «BMW», її вигідний погляд, яким вона окинула тих, хто стояв на сходах біля будинку. Зрозуміло, власник ванішняка зник, навіть не попрощавшись, та й ця дурна ще плаче на зневірені надії.
Вода закипіла, Зоряна налила її до чашки, вбігла до столу, навпроти Наталії. Виклала на стіл пачку салфеток.
Приходь до себе. Ніхто не має завідомо про твої проблеми судах стануть. І з аборт не тягни.
Звідки ти? Наталія підняла на неї опухле і вологе обличчя.
Все ясно. Обіцяв любити, золоті гори, а потім зник, ігнорує дзвінки, а тут у тебе дві штанички. Старість, як світ. Зоряна трохи посміхнулася, але гіркота липла до губ.
Або хочеш зберігати дитину? Подумай. Зродиш, ночами будеш перекладати текст, щоб не зголодніти. Потім віддаси дитину на дитячий садок і вийдеш на роботу. Почнеш брати листопадові відпустки, тебе не будуть довіряти важливих перекладів Потім психандош і підберешся до школи, будеш вчити репетиторству, щоб якось вижити.
Потім вийдеш заміж може, за інженера, сподіватись, що це зробить життя легшим. Родиш йому дитину, будеш з двома крутитись, як мишок у колесі, глумитись від сну. Через деякий час він застанеться втомлений, почне діяти, потім і зовсім зникне, як і він. Вирішить, що ще багато молодих, вільних дівчат, а алименти це низька вартість свободи. А ти до кінця життя будеш працювати на двох роботах, б пити собі і одягати двох дітей
Замовкни! Ти нічого не знаєш, зліпла її Наталія.
Що відомо? Я сама виросла у такій сім’ї. Просто намалювала тобі майбутнє. Подумай.
Ти злива! сказала дівчина і вийшла, залишивши на столі кілька мокрих і втомлених салфеток.
Зоряна смакувала каву. Ще одна дурна, зваблена любов’ю. Але чи варто так? Може, все й буде інакше? Той пан із BMW повернеться, вижене її Або уже одруженний, чи шукає ще кращий опис.
Зоряно, тебе шукає Петро Семенчук, у кімнату заглянула секретарка Тетянка.
Йду. Зоряна допила каву, вимити склянку, поклала в мийку і пішла до керівника.
Ну ж бо, все жки відпускаєш нас? Ну і правильно. Там більше можливостей. Але нас не забувай. Напиши заяву. Я пошлю в бухгалтерію, щоб швидко виплатили. Не потрібно витягувати. Удачі
Хоронили Зоряну як кар’єристку, заздріли. Яскраві пропозиції шли прямісінько до неї, хвалили її переклади. Могла відкидати такий чутливий агресивний бізнесмен або вищого керівника. Дивилася незабезпечено, холодно, розуміє. Про неї буйно передавали спогади, від найплохих до найпошпурсуваних. Що покинула її хтось, розчарувалася в любові, передала кар’єрою, а решту відходила на відстань, де навіть вогнегілочні батареї не змогли захопити. Про це, що все це брехня, знала тільки вона сама.
Він давно народив рішення, що спочатку кар’єра, потім все інше. Хотіла все обчислювати тільки на себе, а не на хтось чи «надійне чоловіче плече». Без жодного досвіду розчаруваних задач. Допоміжно їй у цій рішенню була давно зірваний суперечка між батьками…
***
Останнім часом батьки часто завязували суперечки, майже кожного дня. Мати завжди знаходила причину для суперечки. Але чим би вона не начала, закінчувала все хуторками, що батько одержимо замало, що зрадив її надії, що це цирк і зруйнував її життя
Колись батько намагався започатковувати бізнес, але партнер зрадив, забрав все. Батько не зважив, усе одно шукав праці вирос, в стемрях, виховував людин. Люди цінювали його. Але мати це не задовольняло, вона хотіла безліч грошей. Вимагала, що б він змінив працю, став нарешті заробляти. Але батько більше не хотів прив’язуватися до бізнесу.
Назло батькові мати знайшла популярну роботу, тепер часто зволікала після роботи. У той день мати знову прийшла пізно. Зоряна вже спала. Стояв нервовий порив і плаксе.
Тихо! Весь дім перебудиш. Ти знаєш, скільки часу? І не кажи, що на роботі почувала Зоряна голос батька.
Мати вигукнула нерозбірливо.
Ти відключена, що ли? На мене не подивися, подумай хоча про дочку. Вона вже стара, все погана.
Та відстай. Я б достав.
Ну, ще б…
Зоряна встала і мовчки вийшла в коридор, щоб краще слухати.
Які ко мені претензії? Ти не можеш знайти роботу, де добре заплатують, мені треба працювати на двох. Твоя зарплата б достав на голод. Про дочку сильно переживаєш, як я думаю? А вона росли, їй одне одяг, інше взуття. Я давно нічого покупала собі.
Знаю я, де ти працюєш. Ти… батько винятково зляв мати.
А що? Як заплатять, ліжко можу залізти. Заробляй сам, а я буду вдома. Не можеш? Тоді мовчи. Ти незручний, щоб крісло. Ти пам’ятаєш, що обіцяв? Що я ніде не буду потребувати. Що хочеться мені. Про чоловіче крепке плече говорив. І де воно? Вибачте, на нього оповітати не можна. Слабак. Ніхто. Я, дурінь, вірила
Пізно вже. Давай, завтра поговоримо, просив батько.
Нічого, хай усі знають, який ти. Проку від тебе тавуй на незнахідних. Куди ти дійдеш?.. Іди. Більше, як каже бабі легче, пьянячий сміх мати пробіг по квартирі, а потім обірвався. Зоряна почула звук удара. Мати розкривалась, підріжала батька і виганяла з будинку.
Іди, я не загинеш без тебе. про мене є хто позбавитися
Одягнувшись, ноги замерзли на холодному покришку. Зоряна вже більше не мала потреби вислуховувала цю монологію. Поще вклали, вернула до кімнати, запхнулася одягом, накрившись над головою.
Батьки часто суперечились, але щоб саме та Тоді Зоряна й зрозуміла, що мати щось має. Раніше, як вона вставала, батька вже не було. Мати виглядала злісно, не дивилася на Зоряну.
Де батько? запитала Зоряна, коли він не прийшов ночувати.
У командировці
Потім мати знову прийшла пізно вдомой. Зоряна стояла біля вікна, чекала. Бачила, як у під’їзд зупинився BMW, з нього вийшла мати, але не одразу. Мати вийшла, машина від’їхала, а Зоряна знову уховалася під одеяло, демонструючи, що спить.
Наступного дня запитала:
Ви з батьком розлучаєтеся? У тебе інша? Я бачила…
Ти вже зросла. Надій надіяла, що мене колись зрозумієш.
Але Зоряна не зрозуміла, не хотіла зрозуміти. Батько добрий, він не пив, у дитинстві каталася з нею санками, запускав змійку А якщо випивав трохи в святкові, став добрий і веселий. Не може той другий більш батьком? І Зоряна сказала, що не хоче мати мати, що хоче жити з батьком. Вона дійсно прийшла до нього в університет.
Мати права. Я нездатний. Не зміг їй забезпечити те життя, про яке вона мріяла. Може, він той, хто їй потрібен. Так буває. Я б звів її до себе, але я живу в двоюрідного Петрика. У нього двокімнатна квартира, двоє нащадків, я сплю на кухні. Некуди її забрати. Затримай.
Вот тоді Зоряна й прийняла рішення, що нікого не буде до себе. Ніякої природної породи. Вона завжди сама. Зору немає, бо так легко проходить. Гроші важливіші, ніж любов. Лише так. Її дочка ніколи не буде свідком суперечок, обіц од одного на одного. Ніколи.
Вона спробувала не звертати уваги на те, що мати часто приходила пізно. Після закінчення шкіл Зоряна поступила на заочне відділення університету, усіла працювати на кафеді іноземних мов. Тут було багато методичок, книг весь час вона читала, дивилася фільми без перекладу. Додому приходила тільки спати. Ще студенткою працювала репетитором.
Батьки поділилися. Мати втекла до іншого чоловіка. Батько також жів у якоїсь жінки, казав, що його зняв на кіно. Став стильним, спокійним. Зоряна кликала його до себе, але батько відмовлявся, говорив, що не хоче їй заважати.
Якщо з батьком Зоряна підтримувала нитки, дзвонила, часом заглядала в гості, то з матерю майже не розмовляла. І дві обижали одна одного. Зоряна не могла простит материну зраду, а мати обідати на дочку, що вона підтримала білу сторону. Так і жили. Зоряна стала перекладачем, здійснювала роботи і репетитора.
А любов Панів у неї були. Але Зоряна здогадувалась, що зацілюється не тільки вона, але й ії квартиру. Зручно, не треба самому напружати, чогось досягати, легче здобути Зоряну з адресою. А вона так не хотіла.
Одного дня у місті встав виставка з участиєю іноземних компаній, Зоряну запросили працювати. Вона сподобалась. Тоді її і запросили в Київ. Вона під час запитала час. А сьогодні прийняла остаточне рішення.
***
Після роботи вона вирішила зайти до батька.
Пап, я в Києві їду. Квартира вільна, можеш повернутися. Обіцай, що якщо що-небудь потрібно, ти скажеш мені. Обіцай?
Нічого мені не потрібно, дочек. Нікуди не поїду. Вдруг мати вирішить продати квартиру? Я вже тут звик. Ти звони.
Завжди, обовязково, пап.
Замуж-то не збираєшся?
Поки ні. Якщо зібюсь, обовязково запросить тебе. пообіцала Зоряна.
І правильно, не перебігай хвилину. Ти ж хотіла б затеми? Марія такий борщ сварила!
Марія сварила? відповіла Зоряна, а потім жартома тикнула батька. Ладно, не смущайся. Я рада за тебе.
К матері заглянь. Ти все ще ображаєшся на неї?
Ладно, пап, мені бігом. Зібрати речі. Я ще загляну попрощатись. Зоряна обняла батька і поцілувала в плече.
Вона давно росла її.
Зоряна тягла до останнього, але вирішила попрощатися й з матерю. Відносини були прохолодними і натянутими.
Вона побачила матерю, коли та йшла до дому. Йшла повільно, з двома великими пакетами, дивилася собі під ноги. Зоряна хотіла смажити, але тут з під’їзду вийшов чоловік. Він щось спитав у матері.
Не дам! Знову нап’єшся Скільки можна? Лучше б роботу знайшов, дармоєд
Зоряна розвернулася і пішла геть. Вона потелефонує їй пізніше. Знову пригадала ту суперечку. Отже, мати вказала цього «надійного плеча», а знайшла тільки гірше. Він, як вважається, і сам обіцяє гарне життя. Обід на мати так і не зник, хоча її і так витісняло гіркість, як і батька.
Якби не суперечка між батьками, Зоряна, швидше за все, давно могла б закохатися в когось, як Наталія, вийшла б за чоловіка, народила. Життя звиклося б інакше. Ніжно Києва, ні кар’єри Нічого. У неї все буде, і кар’єра, і квартира в Києві. А надійне чоловіче плече… Вона і без нього не загине.
Родители часто так пірядяться своими проблемами, що не звертають уваги на дітей, думають, що ті нічого не бачать, не встигають. А діти слухають і запамятовують кожне сказове слово. І будуть будувати свою життя за сценарієм родителю чи виберуть протилежний, позбавлення собі простого людського щастя
