Родичі одразу винесли на вулицю коробку з кошенятами. Коржі мовчки пішов за ними і рішуче відмовився повертатися до квартири. Для нього цей дім більше нічого не означав…
Собаку, якого дідусь любязно називав Коржі, насправді зовсім не був коргі. Він лише віддалено нагадував цих кумедних коротколапих песиків. Ублизька ж виявлявся справжнім міксом: рудою шерстю, короткими лапами та веселим хвостом, який завжди починав махати, коли хтось наближався.
Коржі славився неймовірною товариськістю, безмежною цікавістю та рідкісною добротою. У парку, куди старий господар водив його на прогулянки, його називали «божою карою» і недарма. Щойно знімали повідок, він кидався у гущавину: хотів подружитися з усіма і з собаками, і з людьми. Бігати, гратися, знайомитися ось його справжня мета.
Власники собак, побачивши Коржі, часто розверталися й йшли геть знали, що інакше затримаються надто довго. Їхні собаки теж не мали сили протистояти цьому жвавому створінню, і думки не було повертатися назад. Тож господарям доводилося відкликати їх, жестами, словами, а іноді й палицями відганяти Коржі.
Але він ніколи не ображався навіть не знав такого почуття.
А от старий господар часто сумнівався, коли бачив, як від нього відвертаються. Іноді він намагався втрутитися, але Коржі, наче все розуміючи, хапав його за штанину, відтягував, а потім згортався у нього на колінах, облизував руки, обличчя і все знову ставало на свої місця.
Одного разу, коли дідусь знову дрімав у парку на лавці, Коржі, як завжди, блукав неподалік. Коли старий прокинувся, побачив біля себе не лише песика, а й кішку. Руда, вусата істота сиділа поруч і пильно його оглядала.
Нового друга знайшов? здивовано запитав він.
Коржі радісно махнув хвостом, облизнув господаря, потім кішку і сів поруч. Кішка теж не була дурною: примостилася й прийняла запропоновану їжу трохи курки й печива. Видно було, що вона не зіпсута.
Коли дідусь збирався йти додому, Коржі рішуче став біля свого нового друга.
Що це таке? здивувався господар.
Але Коржі дав зрозуміти: без кішки він нікуди не піде. Старий спробував заперечувати:
У нас і так достатньо клопоту…
Але вибору не було. Він зітхнув:
Ну добре, вусатий якщо він тебе обрав, ходімо жити до нас. Може, так буде веселіше.
Пізніше зясувалося, що «кіт» був насправді котою. Через кілька місяців у квартирі зявилися три пухнасті кошенята. Коржі був найщасливішим. Доглядав за ними, грався, спав разом із ними, поки Ластівка так дідусь назвав кішку спостерігала за вулицею з підвіконня.
Життя налагодилося. Дідусь придбав усе необхідне для нової родини із задоволенням читав у інтернеті про котів і собак. Сусіди спочатку сміялися, але потім розчулилися: щоранку бачили, як старий виводить на прогулянку своє різнобарвне товариство Коржі, Ластівку та трьох кошенят.
Парк замінили подвірям ближче й безпечніше. Тепер усі сусіди віталися, деякі сідали поряд. Коржі, Ластівка й кошенята були щасливі.
А потім сталося те, чого ніхто не очікував. Одного сонячного вихідного, коли подвіря ожило, Коржі раптом завив. Усі збіглися.
Дідусь сидів на лавці, трохи похилившись. На обличчі застигла легка посмішка. Він дивився на своїх маленьких друзів, але в його очах вже не було життя…
Кілька днів сусіди годували тварин. Потім зявилися далекі родичі. Вони й винесли коробку з кошенятами й Ластівкою на вулицю. Коржі пішов за ними. Дім, у якому більше не було його улюбленого господаря, став для нього пустим.
Сусіди дивилися зі співчуттям, але ніхто не міг прихистити всіх пятьох. Тож вони залишилися біля лавки Коржі, Ластівка та троє кошенят.
Прийшли осінні дощі. Холодні й безжальні. Кішка намагалася захистити малих своїм тілом, а Коржі без вагань ліг на них, щоб зігріти.
Першою не витримала зла стара сусідка з другого поверху. Вибігла під холодний дощ у домашньому халаті й почала лаяти весь світ. Підхопила кошенят, притиснула Ластівку й сказала Коржі:
Ну, марш додому, негайно!
Пес слухняно попрямував за нею, весело махаючи хвостом.
Тепер усе її товариство ходило разом вона сама чи онуки виводили їх на прогулянку. І, як не дивно, стара стала душею будинку. Сусідки почали приносити солодощі, котлети й інші ласощі особливо малим. Вона, звісно, бурчала, але все частіше крадькома витирала сльози.
Одного дня до неї завітав двірник. Посидів, випив чаю, поговорили. Коли збирався йти, стара зупинила його:
Гей! Ти лишив конверт! Повний грошей!
Чоловік зупинився:
Я нічого не лишав. Це вам. Від усього бу
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
