29 грудня
Мамо, прошу, не хвилюйся, але з Нового року у нас можуть виникнути фінансові труднощі. Та кому-кому, а нам з тобою голод не загрожує, не загинемо.
Лесю, не тяни, ти ж знаєш, я не люблю довгі преамбули.
Знаю, матусю. Кажу коротко: я звільнилася з роботи. Просто так.
Як це? Сама чи попросили?
Звичайно, сама. Я ж звикла сама про все вирішувати.
Знаю, ти вся у батька. Уявляю, що він сказав би зараз, аби був живий.
Мамо, подивись, які гарні снігурі на дереві перед нашим вікном А тато би сказав: «Не місце людину величає».
Я так за тебе раділа, гордилася, що в тебе така посада, стабільна зарплата, ти ж головна по культурі міста! По телевізору тебе показували, люди як на царицю дивились слухались, поважали. Ти ж у мене гарна, струнка і завжди зі смаком одягнена.
Мамо, не плач. Моя краса, куди ж вона дінеться? Все при мені.
Розкажи хоч, що сталося? Чого раптом таке рішення? Відходь від вікна, сядь поряд.
Та, мам, погляди на життя у мене з начальством різні. Їм аби звіти здати, людей згадують тільки на трибуні. Я так не хочу. Як то кажуть у суді при розлученні: характерами не зійшлися.
Леся, керівництву у будь-якій роботі звіти подавай. То ти що, тепер і на всі заходи зимові не ходитимеш?
Ходитиму, мам. Готували ми їх всією командою. Просто як глядачка буду теж прикольно.
Ото вже закінчились жарти. Начальниця всієї культури міста, а нараз на ялинці стоїш, як проста смертна. Мене бодай з собою візьми підтримаю.
Та я думала, ти вже й так наялинкувалась в дитсадку: для кожної групи, для дітей персоналу, для самих вихователів, для філії
Забула ще про будинок малюка, підшефний. Так, Лесю, у нас теж свої показники: охоплення дітей культурними заходами. Зауваж культурними! Але на твою сімейну ялинку в Центральний парк я би пішла цікаво, що ви там придумаєте. Ти все святкові ялинки для сімей проводиш, а сама без сімї. Тепер і без роботи. Лесю-Лесю! Тобі ж уже скоро сорок! Все ще по Павлу сохнеш? Павло Перший і останній! І досі нашого міста не покинув мріяв у Відні саксофоністом стати. І так нічого з того!
Мамо, «саксофоніст», не «сексофоніст». Адольф Сакс, бельгієць, винайшов той чудовий інструмент.
І ти мені це, музичній керівничці, нагадуєш? От чесно, Лесю, твого саксофоніста я так і не пробачила, він тобі всі мозги заплутав тільки про нього і думаєш багато років, ні до кого не підпускаєш. Старієш, Лесю, цариця моя Мама витерла сльозу. Цариця без трону залишилась! Заміжньою не стала! Що б тато сказав?
Сказав би, що жінка як вино з роками тільки шляхетнішою стає. Не плач, мамусю, усе буде добре.
Любив, твій батько, жінок
Та він тебе понад усе любив, до останньої миті твою руку тримав
Знаю, Лесю, шкодую, що мало про свою любов говорила здавалося, само собою все зрозуміло.
Та він завжди її відчував, а коли ти співала не міг надивитись на тебе
Мама затягнула пісню, стираючи сльозу:
А сніг летить, а сніг летить,
І все довкола дива жде.
Під цей сніг, під тихий сніг
Так хочеться сказати
Моя людина найдорожча,
Поглянь зі мною на цей сніг
Білий, як моя мрія,
Про яку мовчу.
Мамо, ця пісня пробиває наскрізь Щоразу загадую: якби на мій день народження в кінці квітня випав сніг, і мені хтось так заспівав
Дочко, а що ж ти далі робитимеш? У тебе талант! Куди подасися?
На кондукторку в автобус піду.
Та ти не жартуй! Ось же Ніна з тридцять шостої квартири звязків має хоч відбавляй і в податковій, і в ЖКГ…
Мамо, я серйозно. Саме так вирішила. Ти в маршрутках їздиш?
Рідко, але буває.
І як тобі кондуктори?
Які там? Ніякі! Одягнені хто-зна-як, то кричать на весь автобус: «Передаємо за проїзд! Проходимо в середину салону!» Тільки й усього. Ну дуже «творча» робота.
Смішно тебе слухати, мамо А памятаєш, як батько прийшов пяний з роботи і розказав анекдот про автобус? Такий рідко пив Ти тоді казала, що не знала, який він дотепний напідпитку. Згадай, мамцю?
Щось не памятаю, Лесю, який анекдот?
Увійшов у салон пяний чоловік, качається, тримається ледве за поручень. До нього підходить кондукторка й строго: «Чоловіче, за проїзд!» А він їй, показуючи пальцями «рюмочку»: «О! За проїзд!»
Ех, Лесю, от якби тато зараз жив розлила б і слухала його анекдоти! Лише би поруч був.
Мамо, він завжди з нами! І голос його в голові звучить: «Дівчата, все у ваших головах. Поміняйте платівку і життя заграє по-новому!»
Чому ж ти свою платівку для Павла не поміняла Бач, ображався, що ти цариця, а він музикант при дворі Як у кіно, але в житті не так. Ну та хай, головне Леся, куди ж надалі підеш?
На кондукторку. Після свят вийду на маршрут.
Боже, ти завжди була трохи особлива. Кондукторка! Та весь Луцьк тебе знає, з екрану не сходила, і раптом у кондуктори. Що б тато сказав?!
Я якраз і роблю, як батько вчив в листівці до мого повноліття: «Памятай: лише ти сама вирішуєш, як жити. Візьми життя у свої руки. Інакше щоразу, коли доля стукатиме в твої двері, тебе просто не буде вдома».
Де тебе шукати? В міських автобусах? Що це за виклик світу?
Виклик не світу, а собі, мамо! Мій «культурний керівник» сказав: досить літати в хмарах! І що я, мовляв, від народу відірвалася. А він забув, як я їздила дві тижні перед святами на тролейбусах, бо водій машини ногу зламав. Людей побачила досхочу.
Ой, Лесю Ти ж могла ще хоч куди влаштуватись! Водити автобус то аж надто
Буду культурно обслуговувати пасажирів, мамо.
Мати лягла на диван, потираючи скроні.
Та вклала ти мене цим заявленням на лопатки, дочко! Справжній новорічний удар.
Один великий вчений сказав: якби Бог нас час від часу не «кладав на лопатки», ми б не знаходили часу подивитися на небо. Мамо, глянь у вікно: сонечко, діти синичок годують І сніг іде
Леся заспівала: «А сніг летить»
Божевільна ти, Лесю! У кондуктора зарплата в пятеро менша за твою попередню. Врешті, доведеш, що доведеться прийняти допомогу від пана Володимира з другого поверху.
Мамо, він, до речі, непоганий чоловік. Відставний полковник, порядний, щирий, щедрий. Я знаю тато незрівнянний, але ж його немає вже майже десять років
Ольго! Зараз не про мене! Тобі стане нудно на новій роботі! Ніякої творчості! Хоч, батько твій казав: ти навіть двірником щось вигадаєш Може, на відпочинок поїдеш, компенсацію за відпустку отримаєш
Давай в Одесу разом рвемося, мамо!
У Лесі задзвонив телефон. Мати підвелася, прислухаючись.
Так, 4 січня виходжу на маршрут. Документи вже в автопарку. Дякую.
Мамо, прости, ніякої Одеси та відпочинку.
********
Автобус 7 завершував перший ранковий рейс на східну околицю Луцька. Завжди людний маршрут. Кінцева.
Демид Петрович! Можна скористаюся вашим мікрофоном? Ну, майже як гід.
Знову щось вигадала, Лесю? Салон вже прикрасила мішура, сніжинки всюди. Оголошення як у бібліотеці! Афоризми дня на видному місці повісила. Який сьогодні там для пасажирів?
«Добре йти дорогою, яку обрав сам!»
Цікаво з вами, Ольго Геннадіївно. Справжня філософія!
А ми, водії, тепер цитуємо вас дозволите: «Все в наших головах. Переключи платівку і ти почуєш веселу пісню!»
То слова мого батька, Демиде Петровичу
Чому у минулому часі?
Не стало його. Заслужений будівельник школи, мости, лікарні будував. На обєкті аварія Мама тримала його за руку до кінця
Перепрошую, доля така А мати?
Працює музичним керівником у дитсадку.
Я б хотіла, щоб у нас у салоні автобусу грала музика, хоча б у святкові дні. Щоб настрій людям піднімати.
Ну, спробуй, але людей всяких багато. Музика має не дратувати, а радувати.
Я доберу списки пісень. А ще через мікрофон оголошення робитиму важливі, потрібні. Поїхали, Демиде Петровичу, шукай мікрофон!
Автобус рушив, пасажири зайняли місця.
Шановні пасажири! Ми їдемо найдовшим маршрутом Луцька 7-ий автобус, від мікрорайону Лісовий. Центр нашого маршруту зупинка «Вулиця Світла», найяскравіша взимку від гірлянд і снігу! У ці різдвяні й новорічні дні радимо відвідати святковий ярмарок, ляльковий театр крок далі від Центру. Гості міста можуть вийти подивитись деревяний музей на зупинці «Стара Хата». А головне запрошуємо на сімейну ялинку у Головний міський парк на Садовій. Гарних свят, приємної подорожі!
Ольго Геннадіївно, а в кінотеатрі «Україна» що йде?
Наш маршрут туди не веде, треба пересісти в Центрі на автобус 1 Там сьогодні «Ялинки 15». Але краще радимо новий кінотеатр «Зоряний» три зали, на ваш смак!
Водій прошепотів: «Ми з дружиною на ялинку в парк обовязково підемо. Там правда розіграш і глінтвейн?»
Авжеж. А далі ще придумаю: на Різдво тріо з народними піснями, на Масляну баяніст, на день народження Висоцького гітарист
Леся подзвонила мамі:
Мам, пробач, ялинку святкову для себе скасовую, змінююся вдвічі! Кадровий голод Йди з Володимиром Семеновичем, буде щасливий.
Протягом кількох тижнів Леся через мікрофон оголошувала не тільки зупинки, а й ділилася афоризмами, новинами, добірками подій культури. Новина про незвичну кондукторку розносилась по Луцьку
***
Через три місяці слава Лесі, «цариці» автобуса дійшла й до керівництва.
Ольга Геннадіївно! звернувся директор автопарку Антон Сергійович. Ви на нашій роботі не туди потрапили! Ваше завдання перевіряти квитки. А ви що?! Говорите з людьми, співаєте Так скарг дочекаємось!
Пане Антоне, а в правилах пише, що кондуктор має не тільки продавати квитки, а й забезпечувати комфорт пасажирів. Мої оголошення і спів це сучасний підхід!
Директор розгубився, потім смішно промовив:
Прибутки по сьомому маршруту тільки ростуть Але в уставі написано співати не передбачено!
Але й не заборонено! До того ж пасажири задоволені.
Ваші колеги вже скаржаться, кажуть, сидите, як цариця, біля водія, а не бігаєте по салону.
У мене правило: всі заходять у передні двері (там я в «царських хоромах»), оплачують. Якщо людей багато гроші чи картки передають салоном, я оголошую: «Картки нікуди не подінуться у нас відеонагляд!» Бояться і віддають назад. Камер немає, ясно, але фантазія допомагає.
То ви ще й брешете прилюдно? «Цариця»!
Я фантазую на благо. Хоч, камери і не завадили б
Ви все-таки по салону не ходите?
Буває, встаю бабусі допомогти, мамі з візочком, серветку дати чи підлікувати когось. Часто не бігаю а ті, кому цікава «цариця», самі до мене підходять, і в результаті всі сплачують проїзд. А вам, пане Антоно, раджу сходити на виставу «Розлучення по-чоловічому» у нашому драмтеатрі. Комедія допоможе підняти настрій.
Якщо колись покличете мене на спектакль не відмовлюсь.
********
Лесин «проект» тривав і в лютому, і в березні. За творчість до 8 Березня вона отримала навіть премію, а директор два квитки до театру на 23 лютого (сама не пішла працювала). Колеги лиш обговорювали її дивацтва, але наслідувати не квапились: «Хіба за таку зарплату ще щось вигадувати!» Ходили чутки, що Леся має масу спонсорів. Насправді ж, єдиний друг її родини полковник Володимир Семенович, щиро кохав її маму.
********
28 квітня. Субота. День народження Лесі. Мама радила взяти вихідний, та Леся вирішила працювати її чекали знайомі пасажири. Вийшла надвір холодно, непривітно. По дорозі, притрушеній, випав сніг Білий, пухнастий, мов подарунок долі. Те, про що мріяла з дитинства! У гарному настрої Леся зайшла в автобус Демид Петрович і Савельич прикрасили салон білими сніжинками. Подарували цукерки і новенький мікрофон: «У нашої цариці все має бути красивим!» Леся подарувала їм по пляшці настоянки та новенькі книжки «Моя Україна».
Того дня пасажирів було мало. Та в центрі раптом увійшов він На Лесю найшли дрижаки, серце забігло, як шалене це був Павло, її Павло. Він тримав у руках футляр із саксофоном. Леся, всупереч традиціям, на весь салон (навіть без мікрофона) вигукнула: «Передаємо за проїзд! В салоні ведеться відеоспостереження! Проходимо до середини салону!» Та кинулась на задній майданчик сховатися від своїх почуттів. І тут почувся живий саксофон Павла, і вперше в житті Леся, її душа-цариця, почула ту саму мелодію: «А сніг летить»
***
Сьогодні я розумію: навіть коли життя круто змінює твій шлях, і трон під ногами наче зникає, головне не втрачати себе. Стати царицею для себе, не для посади. І тоді щастя знайде тебе навіть у міському автобусі, коли сипле сніг у квітні і твоя пісня лине між людьми.
