Мамо, тільки будь ласка, не хвилюйся. Але з Нового року у нас з тобою можуть зявитися фінансові труднощі. Ну, не думаю, що помремо з голоду.
Доню, не муч мене, ти ж знаєш, я не люблю довгі підводки.
Знаю, мамо. Коротко: я звільнилася з роботи. Все.
Як? Тебе змусили чи сама?
Сама. Я люблю вирішувати сама.
Вся в батька. Уявляю, що б він сказав зараз, якби був живий.
Мамо, дивись, дивись, які гарні снігурі на тому дереві навпроти нашого вікна А батько сказав би: «Не місце людину прикрашає».
Я так тішилась за тебе, доню, пишалася, що ти маєш таку роботу, зарплату, авторитет. Керівниця культури всього міста! По телевізору тебе частенько показували, люди дивились на тебе, як на королеву, слухались, поважали. Ти ж у мене гарна, струнка, стильна.
Мамо, ну що ти, от вже й сльози на очах. Моя краса зі мною залишиться.
То розкажи, що трапилось? Чого так несподівано? Відійди від вікна, продує ще, сідай біля мене.
Знаєш, мамо, різні в мене погляди на життя з начальством. Для них головне звіти, а про людей згадують тільки на сцені. Не хочу я так жити. Як у суді при розлученні: не зійшлись характерами.
Та на кожній роботі начальству потрібні показники та звіти. І що тепер, на свята навіть на свої заходи вже не підеш?
Піду, мамочко. Готувались же всією командою! Просто глядачкою буду. Хіба не цікаво?
Ото вже Начальниця культури цілого міста просто стоятиме біля святкової ялинки. Мене хоч візьми. Для підтримки.
Я думала, мамо, тобі вже набридли ті ялинки у дитсадку: для кожної групи, для дітей співробітників, для самих співробітників, для філії дитсадка
Згадала про будинок маляти? Так, Лесю, в нас теж свою звітність скільки дітей взяли участь у культурних заходах. Зауваж, культурних! Але на твою родинну ялинку в Центральний парк я б пішла. Хотіла б побачити, що ви там вигадали. Ялинки для сімей організовуєш, а сама без сімї. А тепер ще й без роботи. Лесю! Тобі ж скоро сорок! Все думаєш про свого Павлика? Павло Перший! Він же останній! Так і не виїхав з нашого міста мріяв у Відень, у тамтешній консерваторії, грати Ну ці твої саксофоністи!
Саксофоніст, мамо. Адольф Сакс, бельгієць, винайшов той інструмент майже двісті років тому.
І це ти мені, музичному керівнику, розповідаєш? Ну, Леся! Того твого саксофоніста я тобі не пробачу. Він заморочив тобі голову, ти ні про кого більше й не думаєш стільки років, нікого не підпускаєш. Старієш, Леся, моя королева мама витерла сльозу з щоки. Королева без трону! Незаміжня вже не юна королева. Що б батько сказав?
Сказав би, що жінка як вино: чим старша, тим шляхетніша. Не плач, мамо. Все буде добре.
Так, любив він жінок.
Мамо, він тебе більше за життя любив. До останньої секунди тримав твою руку в своїй, кожного пальчика гладив… Я тоді це бачила в лікарні
Знаю, Лесю, докоряю собі, що мало казала йому про свою любов. Думалось, що це так і має бути.
Мамо, батько завжди відчував твою любов. А коли ти співала для нього не міг надивитись.
І мама заспівала, витираючи сльози:
А сніг іде, а сніг іде,
І все навколо щось чекає,
У цей вечірній зимній час
Я хочу сказати при всіх:
Мій найголовніший чоловік,
Поглянь зі мною на цей сніг,
Він чистий, як те, про що мовчу,
Про що сказати хочу
Мам, ця пісня просто рве душу! Коли я її чую, завжди мрію, щоб у мій день народження, у кінці квітня, випав сніг, і щоб хтось для мене так заспівав
Доню, а що ти з роботою? У тебе ж такий потенціал! Куди підеш?
Кондукторкою стану, мамо.
Не сміши! Може, з Ніною з тридцять шостої квартири поговорити у неї знайомі скрізь: у держслужбі, в податковій, у юстиції, в житловій.
Я серйозно. Я вирішила стати кондукторкою. Ти часто їздиш автобусами?
Не дуже, але їжджу.
Ну і як тобі ті кондукторки?
Та ніяк! Ні вигляду, ні культури! Надягають на себе все, що знайдуть, і кричать на весь автобус: Передаємо за проїзд! Стаємо далі! І так по колу. Дуже творча робота
Смішно в тебе виходить: Передаємо за проїзд! Точно з інтонацією! Мам, а памятаєш, як батько пяний додому прийшов і анекдот про проїзд розповідав? Він зовсім не вмів пити, а тоді з товаришами новий житловий комплекс відкривали. Прийшов веселий, ти казала, що вперше такого батька бачиш. Памятаєш анекдот?
Та вже ні, не памятаю, Лесю, який саме?
Зайшов у автобус пяний чоловік, став на майданчику, ледь тримається. Підходить кондукторка: Мужчина, за проїзд! А він пальцями намалював чарку і каже: О! За проїзд!
Ех, Лесю, напоїла б я зараз твого батька, хай би розказував що завгодно аби живий був…
Мамо, він завжди з нами. Я чую його слова постійно: Все, дівчата, тільки у вас в голові. Змініть платівку життя заграє вам і серенаду, і баладу, і частівки на вибір!
Лесю, а чого ж ти своєму Павлу платівку не поміняла? Образився, що ти королева, а він лише музикант. Точно, як у Київ не відразу збудувався. Але там хоч кінець щасливий! Отож Доню! Давай серйозно: де працювати будеш?
Кондукторкою, мамо. Після свят виходжу на маршрут.
Ні, Леся, цього не може бути! Ти завжди була незвичайною, вигадницею, але не до такої ж міри! Кондукторка! Тебе кожен собака в місті знає, ти з екрана не сходила, а тепер у кондуктори? Боже, як батько це витримав би?!
Я якраз слідую його порадам. Памятаєш ті слова на вісімнадцятиріччя: Памятай: ніхто не вирішить нічого за тебе. Візьми своє життя у свої руки. Інакше воно буде стукати у твої двері, а тебе не буде дома завжди будеш десь в іншому місці.
В автобусі міському, доню, в іншому місці? Це твій виклик суспільству?!
Так, буду. І це виклик самій собі! Мій культурний начальник сказав, що мені пора зняти корону, що я відірвалась від землі, від народу! Забув тільки, що наш водій ноги поламав, а я перед Новим роком два тижні їздила маршрутками й тролейбусами. Надивилась на народ!
Господи, ти ж працювала в такій культурній сфері! І в кондуктори?!
Так, піду окультурювати пасажирів автотранспорту.
Мама встала і лягла на диван, потерла скроні.
Леся, я вражена твоєю новорічною новиною. Це культурний удар.
Хтось із великих казав: якби Бог не кладав нас на лопатки, не було б коли дивитись на небо. Мамо, виглянь у вікно рідкісне зимове сонце, сніг, снігурі і синиці біля годівнички.
Леся заспівала: «А сніг іде, а сніг іде»
Божевільна Леся! У кондуктора зарплата в рази менша, ніж у тебе. Ото змусиш мене прийняти допомогу від Володимира Михайловича з другого поверху.
Мамо, він хороша людина. Відставний військовий, вдівець, відповідальний, щедрий. Знаю, з татом не зрівняти. Але його вже десять років нема, мамо
Ольга! Йдеться зараз не про мене, а про тебе. Тобі ж буде нудно в автобусі! Жодної творчості! Хоча, батько говорив, навіть якщо станеш двірничкою щось придумаєш А може, ти краще в Туреччину на тиждень злітаєш на відпускні? Подумай там над життям.
А, може, краще поїдемо разом в Одесу за ті гроші, мамо?
У Лесі задзвонив телефон. Мама насторожено прислухалася.
Добре, 4 січня виходжу на маршрут. Так, документи вже у відділі кадрів. Дякую.
Мамочко, вибач ні Туреччини, ні Одеси!
*******
Автобус 7 завершив перший за день рейс через усе місто на окраїну. Завжди повний пасажирами. Кінцева.
Демян Петрович, можна я скористаюся вашим мікрофоном? Майже як екскурсовод
Знову щось вигадала, голубко? Автобус гірляндами та кулями прикрасила, оголошення щодня оновлюєш. Яка сьогодні цитата?
Гарно бути в дорозі, яку обираєш сам!
З вами цікаво, Ольго Іванівно. Пощастило мені з такою кондукторкою. Правда, мій змінник Сава чогось вас боїться. От здивувався, коли ви йому нову папку подарували із тризубом.
***
Демян Петрович, ви наш місцевий Арістотель! А Саві ви запали в душу, коли написали біля його прізвища його ж власні вислови!
Ольга Іванівна, відпочиваючи біля водія, виразно читала таблички під заголовком Цитати від наших водіїв:
По телефону балакайте або тихо, або цікаво! Демян Петрович Сидоров.
Якщо ви не уступите бабусі місце це зроблю я, Ілля Савич Батурін.
А ми твої цитати передаємо! Можна на ти? Як ти там кажеш: Все в наших головах. Змініть платівку і буде веселенько обрано.
Це таткові слова були.
Чого у минулому часі? Він же
Загинув. Заслужений будівельник. Аварія на будові. В лікарні, у мами на руках.
Пробач А мати жива?
Жива, у садочку музичний керівник. Так ось, хочу, щоб у нас у салоні лунала музика, кілька слів пасажирам, а потім під музику.
Не знаю Але спробуй, може, людям сподобається. Тільки щоб не шумно.
Я правила вивчала. Заборони на музику немає. Її треба підбирати, щоб всім було приємно. І ще: я в мікрофон оголошення цікаві робитиму, не в години пік. Поїхали, Демян Петрович! Можна?
Автобус рушив. На кінцевій зайшли пасажири, оплатили, зайняли місця і рушили у сторону центру Ольга Іванівна взяла мікрофон і впевнено заговорила: Шановні пасажири! Ми їдемо найдовшим маршрутом міста, що починається від Лісової. Тут чисте повітря, тому часто їдуть сюди цілими родинами на прогулянку у ліс. Центр через 15 зупинок, найяскравіша зима, вогні, гірлянди, білий сніг. Ось такі ми, вінничани (чи тернополяни, чи львівяни на ваш смак!). Приїжджайте на новорічний ярмарок, театр ляльок, а ще не пропустіть головну ялинку в Центральному парку на Соборній. Обіцяю, не пожалкуєте! Гарної вам дороги, веселих свят!
А що в кінотеатрі Україна сьогодні? гукнув хлопець.
Кінотеатр Україна це автобус 1 з Центру. А наш зупинка Зоряний: три зали і Ялинки-15, і казка для дорослих про Івана Сили, і мелодрама Новорічний подарунок.
Водій прошепотів: Ми з дружиною підемо на вашу ялинку. Там глінтвейн і лотерея буде?
Буде! відповіла Леся.
Мрію, щоб у нас була жива музика хоча б у свята. Можна я запросжу фольклорний гурт? А на день народження Шевченка гітариста Івана, і на Масляну акордеоніста
Леся зателефонувала матері: Мам, перепрошую, без мене цього разу родинна ялинка. Я працюю у дві зміни. Йдіть з Володимиром Михайловичем! Повеселитесь!
За місяць Леся вже не дивувала пасажирів: замість питати проїзд, розповідала про культурні локації, вічні фрази і підбадьорувала кожного.
***
Через три місяці дійшли чутки і до начальства.
Ольго Іванівно, суворо мовив директор Андрій Сергійович. Ви чим зайняті взагалі? Маєте просто продавати квитки, а не розважати людей! Ще й скарги будуть…
Андрію Сергійовичу! Дякую за чудову команду водіїв. Надіюсь, мої міні-екскурсії тільки додають настрою місту. Ваша підприємство тільки виграє в прибутках!
Андрій Сергійович, спершу роздратований, знітився, розгубився, попив води і врешті сказав:
Люди бувають різні. Хтось не любить шуму
Але ж не заборонено. В інструкції написано, що кондуктор має дбати про комфорт пасажирів.
Але ж колеги скаржаться!
Я ні з ким майже не спілкувалася, працюю у дві зміни! В салоні тільки через передні двері, оплата одразу або передають через пасажирів. Я всіх заспокоюю, що банківські картки повернуться, бо в салоні відеокамера!
Але в нас немає камер! Ви ще йбреше? Королева
Фантазую. Це заради комфорту і обілечування. А камери треба буде все ж поставити.
Ви дійсно не ходите по салону?
Часом допомагаю бабусі з паличкою чи мамі з візочком. Але за правило: Магомет іде до гори. Дехто спеціально підходить подивитися, яка це королева сидить біля водія тоді й платять. А ви, Андрію Сергійовичу, любите наше місто? Давно тут живете?
Нещодавно повернувся. Розлучився, приїхав на батьківщину… Не впізнаю місто.
Ось, саме! Треба людям розповідати, що хорошого є, а вони не знають! До речі, подивіться в театрі Розлучення по-чоловічому комедія!
Ольго Іванівно, вибачте, мушу їхати. Але як покличете в театр не відмовлюсь
********
Проект Кондукторка-королева тривав. На 8 Березня Ольга отримала премію, а він від неї квитки в театр. У місті наробила шороху, але наслідувати ніхто не захотів. Побоювались, сміялись, казали: Трохи не в собі за таку зарплату морочитися Ще й чутки пускали, ніби у королеви безліч спонсорів, а насправді був у сімї лише один полковник у відставці Володимир Михайлович з другого поверху, який щиро цінував Лесю і любив її маму.
********
28 квітня. Субота. День народження Ольги. Мама пропонувала взяти відгул, але Леся вирішила провести день із пасажирами у рідному автобусі. Вийшла вранці з дому, пішки до диспетчерської. І раптом з неба закрутилось сніжне круживо. Сніг в кінці квітня! Вона мріяла про таке з дитинства! Серце співало і якраз цього дня для неї водії прикрасили автобус паперовими сніжинками. Савель, чия була зміна, подарував коробку цукерок і новий мікрофон: У нашої королеви все має бути красиве! Вона подарувала їм корінь валеріани і Історію України.
У вихідний людей було небагато, тільки в центрі салон заповнився. І тут у передні двері зайшов пасажир, і у Лесі завмерло серце. Це був він її Павло. Над головою у нього футляр з саксофоном. Леся, втративши самоконтроль, без мікрофона вигукнула: Передаємо за проїзд! В салоні працює камера! Проходимо до середини Вона піднялася і попрямувала в кінець автобуса, ніби тікаючи від власних почуттів І раптом Леся почула живу музику. Романтичний саксофон в руках Павла залив автобус і душу королеви мелодією: А сніг іде, а сніг іде……і все навколо затихло в зачарованому автобусі. Хтось дістав телефон і непомітно записував, хтось затамувавши подих, дивився на сніг за вікном, а хтось на Лесю, яка стояла посеред проходу й, здавалось, у цей момент перестала бути кондукторкою, містянкою, просто жінкою. Вона стала блакитним вогником у білому світі, в якому музика обєднує абсолютно незнайомих людей.
Павло грав для неї. Він, як колись, трохи ніяково з усмішкою, дивився прямо в очі, а потім злегка нахилив голову й, жартома граючи так, ніби його саксофон міг говорити, передав мелодією щось більше, ніж любов чи тугу. Може, подяку за довгі роки вірності й мрій.
Водій у дзеркалі ледь усміхався, а бабуся й онук підспівували рядки знайомої всім пісні. Коли автобус зупинився на зупинці Центральний парк, Леся зняла шапку, випустила волосся і вигукнула у мікрофон: Сьогодні день, коли збуваються снігові бажання! Нехай у кожного буде музика, яка зігріває серце. Усім веселих свят і сміливості бути собою!
Павло перехопив її руку біля виходу. Поїхали зі мною на край світу? Хоч би й у наступний рейс! прошепотів, дивлячись на неї так, ніби світ щойно почався. І Леся сміялась крізь сльози, бо знала: дороги, які ти обираєш з душею, завжди приводять туди, де на тебе чекають.
За вікном кружляв сніг. А в салоні лунала музика. І попереду було стільки цікавих зупинок.
