Дідусь отримав коротеньку телеграму від бабусі. Там було лише кілька слів “Я так більше нe мoжy, я йдy вiд тeбe до Павла“. Але замість того щоб зacмyтитиcь, дідусь навпаки – дуже зрадів. Впaв на коліна і почав дякувати Бога, що тепер хоч в стapocті він побуде щасливий.
Максим дуже любив свого дідуся. Адже в дитинстві часто приїздив до нього в гості. Він любив ці моменти, адже з ним було завжди цікаво. А от бабусі в його спогадах майже не було. Лише якісь моменти – часті докори, що щось зробив не так і постійні заборони. Дідусь теж пригадував мало дійсно щасливих моментів з їхнього подружнього життя. Ні дітям, ні онукам він би такого “щастя” не побажав.
Бабуся працювала на заводі. На той час це була важка робота для жінок. Тому бабуся дуже часто скаржилась на здоров’я. І чим далі, тим важче їй було. ЇЇ подруга працювала в лікарні й постійно казала їй, що треба в санаторій з’їздити, відновити здоров’я. Але бабуся завжди відмовлялась. Та коли з її здоров’ям почались серйозні проблеми, лікарі й подруга в тому ж числі стали вже не просити, а наполягати на тому, що їй треба пролікуватись в санаторії. Цього разу бабуся нарешті погодилась. Дідусь допомагав їй пакувати валізи.
Ці три тижні без бабусі для нього були як свято. Скільки днів поспіль без криків та дорікань – тиша й спокій. Дідусь був настільки щасливий, що купив цукерок і пригощав всіх дітей у дворі.
За кілька днів до повернення бабусі він отримав телеграму від неї. Він думав, що там написана дата коли вона приїде. Але там було лише кілька слів “Я так більше не можу, я йду від тебе до Павла”. Дідусь кілька разів перечитав телеграму, а потім зім’яв її, впав на коліна і почав дякувати Богу за такий подарунок на старості. Він радів, що хоч тепер він зможе жити спокійно і щасливо.
Не чекаючи ні хвилини, на радощах дідусь зібрав всі її речі та відніс до гаража. А потім туди ж відніс і її документи, і картини, вишиті нею. Його завжди дратувало, що їх так багато у квартирі. Словом, прибрав все, щоб нічого про неї і не нагадувало.
Коли бабуся повернулась із санаторію додому, щоб розв’язати питання стосовно роботи й забрати речі, дідусь дуже хвилювався, що вона може змінити свою думку і залишитись з ним.
Вже через кілька днів після цього він з донькою затіяв ремонт у квартирі. Дідусь хотів замінити шпалери з великими квітами на щось більш спокійне. Так само і зі шторами. Адже квартира була схожа не на житло, а на ботанічний сад – квіти були всюди: на стінах та на картинах, що бабуся так любила вишивати.
Дідусь змінив і менш помітні речі. Він викинув старий посуд, який вже мав дуже страшний вигляд, та скатертину на кухні. Дістав посуд, який чекав особливої нагоди та купив нормальний миючий засіб. Адже бабуся змушувала економити буквально на всьому.
В дідуся ніби почалось нове життя. Дітям і онукам навіть здалось, що його зморшки стали менш помітні. Він почав жити так, як мріяв всі ці роки. Він познайомився зі своїми сусідами, часто запрошував їх до себе в гості. Та і вони часто приходили за порадою чи просто кликали на чай зі смаколиками. Тепер і онуків частіше бачив. Адже їм тепер хотілось більше часу проводити з дідусем, бо тепер в нього вдома не атмосфера тиранії, а ніби свято щодня. Нарешті дідусь щасливо доживав свої роки в оточенні люблячих дітей та онуків.
