— Вимкніть свою шатан-машину! Я через вас не можу спати! — пролунав крик за дверима.
Хтось почав бити в двері та давити на дзвінок. Оксана здригнулася й випустила пульт. Денис невдоволено завертівся.
У кімнаті ледве горів нічник. За вікном стояла спекотна літня спека. Оксана накинула халат і підійшла до дверей.
На порозі стояла жінка років сімдесяти з тонкими губами та незадоволеним поглядом. На ній був простий ситцевий сарафан, а в руці вона тримала телефон.
— Вибачте, а ви хто? — обережно запитала Оксана, не відчиняючи. Злякалася.
— Валентина Степанівна я! З третього поверху. Над моїм вікном стоїть ваша бринькалка, яка не дає мені спати. Вимкніть негайно! Інакше викличу поліцію. Ви шумітимете в неприпустимий час!
Оксана спробувала щось сказати, але Валентина Степанівна не давала їй слова вставити.
— Я не розумію, як можна бути такими безсовісними! Через вас страждає весь будинок!
— Він, наче, не такий гучний… — обережно відповіла Оксана. — Ми спеціально слухали через відкрите вікно.
— **Вам** «не такий гучний», а у мене вже серце болить від вашого трактора!
— Добре, ми вимкнемо, — неохоче згодилася Оксана. — Просто не знали, що він заважає…
— Ну, тепер знаєте, — різко відповіла Валентина Степанівна.
Чулися кроки, що віддалялися.
Оксана повернулася до спальні й вимкнула кондиціонер. Відчинила всі вікна та балкон, але це не допомогло. Спекотна хвиля накрила кімнату. Денис довго ворочався, потім пішов у душ, а Оксана лежала, дивлячись у стелю.
Не так вони уявляли своє перше літо у власній квартирі…
…Вони купили цю двокімнатну всього кілька місяців тому. Минулого літа в орендованій квартирі вони згадували як жахливий сон: тазики з холодною водою, протяги, вентилятор, що гнав гаряче повітря по колу. В іпотеку Оксана вступила з тремтячими руками, але з думкою, що тепер ніхто не буде їм казати, як жити.
Виявилося — буде.
Вранці Оксана зустріла в ліфті сусідку Марію. Вони вже встигли познайомитися, навіть допомагали їй змінити кран.
— Слухай, Маріє, — Оксана притулилася до стіни, — ми вчора вночі ввімкнули кондиціонер, і до нас прийшли скаржитися. Він і справді так шумить?
Марія підняла брови.
— Дай вгадати. Валентина Степанівна?
Оксана кивнула.
— Ну… Вона і на нас скаржиться. То телевізор їй шумить, то син голосно сміється. Одного разу сказала, що наш кіт надто голосно стрибає. Але ми вже звикли. Вона дзвонить разів два на місяць. Терпимо.
Оксана мимоволі посміхнулася.
— Кіт? Серйозно?
— Так, — підтвердила Марія. — Ми тепер не вмикаємо телевізор, дивимось у навушниках. Із сином і котом складніше, самі розумієте.
Пізніше Оксана зустріла на сходах Андрія. У нього був такий самий кондиціонер, і він висів якраз під вікном сварливої сусідки.
— Андрію, а тобі вона не скаржиться?
— Та ні. Хоча у мене він досить шумний. Один знайомий сказав, що його неправильно встановили, тому іноді дзижчить. Але, мабуть, я їй подобаюся, — усміхнувся сусід.
— А на нас із Денисом хтось скаржиться?
— Не чув такого. Ви взагалі тихі. Ні дітей,
