Нещодавно мій сімнадцятирічний син заявив, що зустрічається з дівчиною уже два місяці. Вони прийняли рішення жити разом. Я, чесно кажучи оторопіла від такої заяви.
– А де ви будете жити? – питаю.
– У нас, — відповідає син.
На що я йому відповіла, що якщо хочете жити разом, я не проти. Але живіть окремо. Мабуть, ти синку, говорю я йому, зможеш утримувати свою дівчину. Тому наймайте квартиру, оплачуйте, живіть, на мою допомогу не розраховуйте. Ти навіть не познайомив зі своєю обраницею. До речі, питаю, скільки їй років? На що син відповів, що дівчину звуть Мілана, і їй двадцять один рік. Ми зустрічаємося вже два місяці. Я була шокована.
Син нічого більше не сказав і пішов на побачення. Я вирішила не діставати його, а дати свободу вибору. На цьому все закінчилось, я заспокоїлась, думаючи, що він одумався.
Але через тиждень, коли прийшла з роботи, син збирав свої речі, і не тільки свої. Телевізор, ноутбук, і навіть мікрохвильова. Запитала, куди зібрався? На що він відповів, що будуть жити з дівчиною у її мами. Ще запитав, чи буду давати кошти на щоденне життя. На що я сказала, що заважати не буду, і допомагати також не буду. Адже ви дорослі, і самі будуєте своє життя, і звичайно розраховуєте на що жити.
Кожен день я чекала, що син прийде додому, або зателефонує. Даремно чекала, син мовчав. А сама подумала, і вирішила, що буду чекати, чим все закінчиться. Адже сучасна молодь так живе, пожили – розбіглися, двадцять перше століття, що тут скажеш.
Минув місяць, я вирішила, що, мабуть, добре їм удвох, то зроблю маленький ремонт у квартирі, переставлю меблі. Диван сина залишила на місці. Ще через три дні син зателефонував, і спитав, чому я не оплатила навчання. На що я відповіла, що він повинен сам думати як заробляти гроші, і на навчання також. Ображений відмовою, син поклав слухавку.
Яке ж було здивування, коли через тиждень, прийшовши з роботи й відкривши двері, я почула, що у квартирі хтось є. Зайшла на кухню, тому що звідти запахи відчувались, що захотілось їсти. Там стояв мій син і жарив картоплю. Для мене це було щось новеньке. Він міг хіба що помити посуду, а тут готує страву. Ми обійнялись, син попросив пробачення, але головне, що він зрозумів, що таке сімейне життя, і що наука буде на майбутнє.
Коли син повернувся додому, то приніс тільки речі й ноутбук. Телевізор, мікрохвильова залишились як плата за проживання в домі дівчини. Так розпорядилася її мама. Ноутбук теж хотіли забрати, але син відстояв. Ось так мій син пожив дорослим життям.
