«Чому входить кохання? Адже ж було ж, було. Я була така щаслива, що нічого не помічала навколо. Любила, ним одним жила. І прогляділа, коли він змінився. Наївна дурнушка. Так мені й треба. Розслабилася. А розслаблятися не можна було». Оксана дивилася у вікно на дерева, які гойдалися від вітру. Лід на дорогах присипаний піском. Кілька днів без снігу — і подвір’я потемніло.
«Лише й думала про те, щоб постирати, випрасувати, приготувати щось смачненьке. А йому захотілося пристрасті, молодого тіла. Криза середнього віку. Адже помічала, що молодиться. Думала, просто хоче втримати час… Цікаво, а вона добре готує? Чи вони їдять у ресторанах? Господи, про що я думаю? Як важко. Минуло вже кілька місяців, а я все не можу заспокоїтися. І ніколи не звикну.
Яке сьогодні число? — Оксана задумалася. — Здається, чотирнадцяте. Старий Новий рік. А я сиджу вдома, як стара. Вирішено — зараз приведу себе до ладу і пройдуся магазинами».
Вона поставила у мийку порожню чашку від кави й пішла у ванну. Увімкнула воду, скинула халат і залізла у ванну. Натиснула на важіль, щоб переключити воду на душ, але його заклинило. Оксана натиснула сильніше — важіль зірвався, впав у ванну, а з крана і душу хлинула вода. Вона намагалася вимкнути, але марно.
Довелося вилізати й перекривати труби. Вода перестала ллється, але все одно текла тонкою цівкою. Оксана не стала одягати промоклий халат. Роздягнена пішла у кімнату, знайшла спортивні штани та футболку. «Ось і помилася. На зло все. Новий рік, а проблеми лишилися старі. Скільки разів казала чоловікові, що заїдає перемикач, але в нього руки не доходять…» — бурчала вона, витираючи воду з підлоги.
Потім набрала номер ЖЕКу. Повинен же хтось чергувати на екстрений випадок. Довгі гудки в трубці дратували. Якщо ніхто не відповість — що робити? Невже дзвонити колишньому? Ні, вона не буде перед ним принижуватися. Раптом у трубці пролунав стомлений жіночий голос:
— Слухаю.
Оксана відразу уявила набряклу від втоми жінку, яка вже насилує слухати скарги.
— У мене кран зірвало у ванній! — несподівано для себе крикнула вона.
— Воду перекрили? — запитали з того боку.
— Так.
— У понеділок сантехник буде, — відповіла чергова.
— Як у понеділок? Що ж мені, два дні без води сидіти? У мене одна розводка на всю квартиру!
У трубці невдоволено зітхнули.
— Сантехник на об’єкті. Як звільниться — прийде. Зараз йому подзвоню.
— А довго чекати? — злякавшись, що жінка відключиться, Оксана підвищила голос. — Вода все одно тікає. А якщо труба лопне?
— Жінко, чекайте. Прийде, як прийде.
Вона хотіла ще щось запитати, але в трубці вже лунали короткі гудки. «Довелося чекати. Господи, за що мені це?» Вона ще трохи лаяла колишнього, який кинув її саму зі старими трубами, але який у цьому сенс?
По телевізору йшов серіал. Незабаром Оксана так захопилася, що забула про воду. А коли у двері подзвонили, вона не одразу зрозуміла, хто це. Подивилася на годинник — лише година двадцять чекання. Швидко.
Відчинила двері. На порозі стояв представницький чоловік років шістдесяти, сивий, досить гарно одягнений.
— Сантехника викликали? — запитав він.
— Ви сантехник? — недовірливо подивилася Оксана.
— Не схожий? — чоловік усміхнувся, і від куточків очей розбіглися зморшки.
— Не дуже. Вони зазвичай такі… — вона невиразно махнула рукою.
— Ну, ви майже праві. Я не сантехник. Але кран поправити можу.
— А ви… хто? — не заспокоювалася Оксана.
— Сусіда його. Він так добре відсвяткував Старий Новий рік, що зараз не в стані працювати. Дружина попросила замінити, бо звільнять. Вона інвалід, не працює, у них двоє дітей. — Чоловік замовк, чекаючи запрошення увійти, але Оксана не поспішала. — Ну що, будете чекати до понеділка чи покажете, що трапилося?
— Так, заходьте. — Вона відступила.
Чоловік поставив на підлогу потерту сумку з інструментами, пройшов у ванну.
— Воду перекрили? Добре. — Уважно оглянув змішувач. — Треба новий перемикач. Але змішувач старий, проіржавілий — ненадійний. Краще новий поставити.
— Вам краще знати, — глухо сказала Оксана.
— Не хвилюйтеся, усе зроблю. Зараз схожу у магазин, куплю й встановлю.
— Дорого? — занепокоїлася вона, згадуючи, скільки грошей у гаманці.
— Чек принесу. Не переймайтесь. — Він чекав схвалення.
— Ну що робити… Гаразд.
— Сумку залишити? — Чоловік вийшов за двері.
«Може, варто було до понеділка почекати?» — подумала Оксана, остаточно засмутившись. «Два дні без води? Ні в якому разі». Вона нагріла чайник, встигла випити чашку чаю, коли знову подзвонили. На порозі стояв запріяний сантехник.
— Бачите, як швидко! — Він одразу пройшов у ваннуВона дивилася, як сніг укутував вулицю, і зрозуміла — щастя завжди приходить несподівано, коли його вже не чекаєш.
