Живу я в багатоповерховому будинку на шість під’їздів у спальному тихому районні нашого міста. Я вже звикла, що у поле мого зору зранку потрапляють бабусі, які мабуть живуть на тій лавочці.
Я прокидаюся близько восьмої години ранку, готую дітям сніданок та відправляю їх до школи. Потім готую собі каву і виходжу на балкон, щоб зловити теплі промінчики сонця.
І кожного разу, замість милування та насолодження співом пташок, мою увагу привертають чотири жінки похилого віку. Вони ж і наші камери спостереження.
Ці бабусі знали все про всіх. Хто, куди, з ким та на скільки. Вони могли розповісти абсолютно все про кожного з нашого будинку, при тому, що тут було 288 квартир.
Збиралися вони завжди соме під нашим під’їздом, оскільки найстарша та найповажніша за об’ємами талії жила на другому поверсі у нас.
Також у них була жертва. Молода красива жінка. Звали її Орися. Ким та де вона працювала – ніхто не знав. З вигляду Орисі було трохи більше тридцяти років. Вона була мовчазна і не надто дружелюбна.
Ця жінка завжди була гарно одягнута, у діловому стилі. Виходила з дому вранці, а поверталася ввечері. Гостей ніколи в неї не було, хоча переїхала у наш будинок вона близько чотирьох років тому.
З огляду на те, що вона мала гарну фігуру та слідкувала за своїм зовнішнім виглядом – її і “полюбили” наші всезнаючі бабусі.
Кожного разу, коли Орися виходила і йшла – за нею залишався шлей дорогих парфумів, а звук цокоту підборів лунав ще з далеку кілька хвилин.
От її і записали в елітну сферу надання послуг. Ну ви зрозуміли. А Орися не звертала уваги на цих жіночок, мабуть це і злило їх найбільше.
Так от, того ранку вони чекали на вихід Орисі, щоб потім ще кілька годин обговорювати її одяг. Та раптом їхньому ватажку стало погано, прихопило серце.
Ці повільні бабусі заметушилися, почали телефонувати на швидку допомогу. На вихід Орисі вже ніхто й не чекав.
І тут з дверей вибігла Орися. В тапочках. Вона мала при собі якісь ліки і вже за кілька хвилин привела до тями літню жінку. Як потім виявилося – Орися була лікарем-терапевтом.
А на бабусь уваги не звертала, бо якби вони знали, що вона лікар – бігали б до неї кожних кілька хвилин, лікувати неіснуючі болячки.
