Донька у Ганни була справжньою красуньою. Хоч і далася вона їй нелегко, народилася майже у сорок років. До того Ганна овдовіла та залишилася сама, бо дітей із чоловіком їм Бог не дав.
Якось вона поїхала до рідної сестри у Львів, пробула там два тижні, а повернувшись додому, через дев’ять місяців народила доньку Марійку.
Сусідки у селі, звичайно, шепотілися, але Ганна нікому не розповідала, хто батько дитини й чому він не навідується.
Ніхто, навіть найближча подруга, так і не дізналася цієї таємниці. Зате Марійка росла на заздрість усім: гарненька, з ясними очима та здоровенька.
А як же Ганна доглядала за нею! Вбирала, навчала розуму, вчила допомагати по дому. Виросла Марія — висока, статна, привітна. Після школи закінчила курси у районі й повернулася до рідного села бухгалтером на птахофабриці.
Тут і зустріла Михайла. Він був новим у селі — недавно приїхав агрономом. Освічений, не такий, як місцеві хлопці. І вони сподобалися одне одному. Михайло через місяць зізнався у коханні, і вони одружилися. Марії був двадцять один, йому — двадцять п’ять. Весілля гуляло все село.
Та невдовзі після весілля Михайло почав зникзникати на дні-два, а потім несподівано з’являтися знову.
