**Шкатулка з перснем**
Соломія та Дмитро дружили зі школи. Жили в одному будинку, у сусідніх під’їздах, вчилися в одному класі. Перші два роки навчання бабуся Дмитра зустрічала їх після школи. Мама Соломії працювала у зміну, а батько часто їздив у відрядження.
«Соломійко, ході до нас, обідом нагодую», — кожного разу запрошувала бабуся Дмитра.
Підходячи до дому, Соломія з хвилюванням чекала, чи не забуде бабуся запросити її на обід. Вона із задоволенням їла смачний наваристий борщ, котлети з картоплею чи макарони з сосискою.
«Ти що, знову нічого не їла? Для кого я готую? Ніби тебе вдома не годують», — лаяла мати, відчиняючи ввечері холодильник.
Соломія казала, що їсти самій нудно і зовсім не хочеться, що бабуся запросила її, і вона не могла відмовитись. Але з третього класу вони почали вчитися у другу зміну. Бабуся вже не запрошувала Соломію на обід, бо мама чекала на неї вдома. А потім взагалі припинила зустрічати Дмитра та Соломію.
«Ще й таке. Я що, маленький? Нікого не зустрічають, лише мене. Соромно», — відповів Дмитро на питання Соломії, чому бабуся більше не приходить за ними до школи.
Соломія помітила, що Дмитро більше не чекає на неї у роздягальні, намагається втекти, поки вона одягається. Чи йшов із іншими хлопцями, не звертаючи уваги на Соломію, що плелася позаду.
Та й у школі Дмитро уникав її. А все через те, що хлопці кепкували, називаючи їх нареченими. Соломія сердилася на Дмитра. Коли він просив списати домашнє завдання, вона гордо піднімала підборіддя і відмовляла.
У старших класах більшість однокласників почали зустрічатися з дівчатами. Дмитро перестав соромитися Соломії. Вони знову йшли додому разом. Він часто забігав до неї, щоб списати завдання чи підготувати реферат.
Одного разу Соломія прийшла зі школи і застала маму в сльозах.
«Щось із татом сталося?» — злякалася вона.
«Сталося. Покинув нас. До іншої пішов. Щоб у нього все відсохло…»
З того часу мама замкнулася в собі, плакала чи сиділа, втупившись у одну точку. Дома було нестерпно важко. Соломії не хотілося йти додому. А в Дмитра захворіла бабуся. Вона все забувала, навіть поїсти. Дмитру доводилося пильнувати її до повернення батьків з роботи, щоб не вийшла з дому, не забула вимкнути газ чи воду. Вони бачилися лише в школі.
Перед ЗНО всі лише й обговорювали, хто куди вступатиме. Соломія розуміла, що грошей у них із мамою немає, навряд чи вона зможе пройти на бюджет, тому відразу вступила до коледжу. А Дмитро пішов до університету.
Тепер вони бачилися рідко, лише якщо випадково зустрічалися на вулиці. Спочатку обмінювалися кількома словами, потім лише віталися й розходилися. Іноді Соломія бачила Дмитра з дівчиною. Він робив вигляд, що не помічає її.
Соломія ревнувала, злилася й ображалася. Дмитро їй подобався. Чи було це коханням, чи просто дружбою — вона не знала, ніколи не замислювалася. Але бачити Дмитра з іншою було важко й болісно.
На останньому курсі до них у коледж прийшов новий викладач, щойно закінчив педагогічний інститут. Він соромився, на дівчат взагалі не дивився. Носив великі окуляри у чорній товстій оправі.
Одного разу на вулиці йшов дощ, весняний, шалений. А Соломія забула парасольку. Стояла під козирком і чекала, поки перестане.
Вийшов Олександр Сергійович, дістав із портфеля парасольку.
«Бойко, ви далеко мешкаєте?» — раптом запитав він.
«Чотири зупинки на автобусі», — відповіла Соломія.
«Я на машині, можу підвезти», — запропонував він.
«Що ви, Олександре Сергійовичу. Дощ скоро перестане», — відповіла Соломія.
«Сумніваюся. Ходімо». Він накрив її парасолькою, і вони підійшли до сріблястої «Лади».
Олександр Сергійович сів за кермо і зняв окуляри.
«Ви що, без окулярів їдете?» — спитала Соломія, косинувшись на нього.
Викладач усміхнувся.
«Вони зі звичайними склаОлександр Сергійович підморгнув: «Тільки між нами, добре?» — і провів її до своєї машини, де їхня доля почала писати новий розділ, наче перше весняне сонце, яке пробивається крізь хмари після довгої зими.
