Жінку, яку я приймав прибиральницею, пам’ятаю добре. Вона прибирає зранку, коли в офісі ще немає людей. Прибирає гарно, так що ніяких питань до неї не виникає. Я вже звик до чистоти, в якій ми наразі перебуваємо. І прибиральницю не бачу. Прибирає за годину, і йде у своїх справах. Я плачу їй гарно, не жаліється. Думаю, від того і старається.
Нещодавно зустрів у вихідний день нашу прибиральницю в парку. Спочатку не впізнав. Гарно вдягнена пані, чоловік в дорогому одязі. Поруч двоє діток охайно вдягнені. Я від здивування спинився. Це вперше бачу, щоб прибиральниця так виглядала. До того ж вийшли вони з дорогої машини. Цікавість заволоділа мною, але підходити не став.
Натомість в понеділок прийшов на роботу о сьомій годині ранку. Прибиральниця якраз закінчувала свою роботу. Я зупинився біля неї, поговорили. Я не криючись розповів, що бачив її із сім’єю. І що мені цікаво, чому така самодостатня жінка працює на такій роботі.
Виявляється, крім нашого офісу, працює прибиральницею ще в дев’яти. Я зарплату виплачую гарну, більшу ніж мінімальна. В інших також. Робочий день у Валентини з шести годин ранку і до п’яти вечора. За місяць виходить понад шістдесят тисяч гривень. Ось такий бізнес. Непримітний, але такі розміри. Мені в неї потрібно багато чому повчитися, в нашої прибиральниці.
