**ЩИРЕ ЩАСТЯ**
—Мамо, залишився останній спосіб стати батьками — ЕКЗ. Ми з Данилом усе вирішили. Не намагайся нас відмовити. Звикай до цієї думки, — Марійка видихнула це за один подих.
—ЕКЗ? Тобто в мене онук чи онука “зі склянки”? — я не могла повірити у почувне від власної доньки.
—Назви це як завгодно. Завтра починаємо процедури. Усе вже здано. Лікарі попередили — довгий і непередбачуваний шлях. Гарантій немає. Будь ласка, тримайся, — донька глибоко зітхнула.
Я не знайшла слів у відповідь. А треба було підтримати, обіцяти надію, принаймні — не заважати.
Розмова була телефонною. Зрозуміло — Марійці було важко говорити віч-на-віч: тема болюча, як незагоєна рана.
Перший шлюб доньки був з дитячим другом Олегом. Їх любов здавалася вічною — так Марійці тоді здавалося. Але на весіллі, у ресторані, п’яний молодий опинився в палких обіймах світлиці. Донька знайшла їх у кладовці, серед пилу та старих коробок.
Олег, побачивши наречену, белькотів щось нерозбірливе, а світлиця, схопивши речі, накинула прозорий шарф на оголене тіло й зникла.
Донька подала на розлучення. Ми з чоловіком благали її не рішати відразу:
—Марійко, зупинись. Хто знає, що там п’яному в голову лізе? Можливо, ця дівчина сама його затягла до кладовки. Він же гарний хлопчик, от і спокусилася на заборонене. Прости його, дочко. У вас усє життя попереду.
—Ні, мамо. Жалкувати не буду. Олег вжалив — от і все. Мені боляче, але я не хочу починати шлюб із зради. Дякувати Богу, що сталося це на весіллі. Менше страждань.
Олег благав, каявся, але марно.
…За кілька місяців виявилося — донька вагітна. Вона таємно від мене позбулася дитини. Якби дізналася раніше — умовляла б повернутися до Олега.
Час минав. За Марійку посватався Данило — його найкращий друг. Данило кохав її давно, але не наважувався переступити через дружбу. Тепер — сприятливий момент.
Донька не відразу погодилася. Обпалилася — не вірила нікому. Три роки вагалася. Данило не відступав. Нарешті, вона переконалася у його почуттях:
—Даниле, твоя пропозиція ще дійсна?
—Звісно, Марійко! Невже згодна?
Вона кивнула.
На радощах Данило влаштував розкішне весілля. Були всі, окрім Олега. Але “колишній” прислав величний букет пахучих левкоїв. Марійка віддала їх незаміжній подрузі.
Тоді їй було двадцять вісім, йому — тридцять три. Минуло два роки, а дітей не було.
—Марійко, у вас з Данилом плани чи… не виходить? — обережно запитала я.
—Не виходить. Я вже хвилююся. Данило мовчить. Гадаю, звинувачує себе. Зачекаємо ще рік…
—А далі? З дитбудинку візьмете?
—Побачимо. У нас буде дитина. Будь-яким шляхом.
І ось минуло ще два роки спроб…
Марійка повідала про ЕКЗ. Я була рішуче проти:
—Доню, кажуть, у цих дітей нема душі, вони частіше хворіють, не можуть мати власних дітей… Словом, біороботи.
—Мамо, цьому методу вже сорок років. У світі мільйони таких дітей. Вони — такі ж, як усі. Просто… це важко. Ти не уявляєш, яка бійка йде у нас у душах. Але готуйся до онуків.
Я розуміла — процес запущено. Залишалося вірити.
Шлях був виснажливим і дорогим. Вагітність настала лише з четвертої спроби. Донька впала у депресію, істерики, вага через гормони. Данило схуд — витримувати її зміни настрою було нелегко.
—Мамо, я боюся зробити зайвий крок. Раптом усе втрачу? На п’яту спробу не згодиться серце. Це покарання за той аборт…
Вони двічі їздили до моря. Марійка була на межі — хотіла кинутися з вікна. Данило був поруч, обіймав, підтримував.
—Він — моя скеля, теплий вітер. Без нього я б не вистояла.
…Через вісім місяців народилася наша Софійка.
Родина не могла натішитися. Хоча мати Данила спочатку сумнівалася:
—Сину, а раптом дитина не твоя?
Але з часом Софійка стала схожою на батька, і сумніви розвіялися.
“Діти зі склянки” не з’являються випадково. Їх вимолюють роками. Люблять, пестять, бережуть, як нікого.
Одного разу ми гуляли у дворі. На зустріч — медсестра з поліклініки:
—Ось і бабуся “екзівською” дитини!
Я готова була провалитися під землю:
—Ти при здоровому розумі? Як смієш?!
Після цього почалися цікаві погляди сусідів. Недобрі запитання.
Мої діти продали квартиру й переїхали.
Сьогодні Софійці п’ять. Жвава, розумна, весела. Вона обожнює садочок, хитрить перед вихователькою.
Має алергію, невелику ваду мови — але це лише дрібниці. Головне — мрія збулася.
Ми з чоловіком не уявляємо життя без нашої смішної онучки…
