Марина приготувала святкову вечерю, сьогодні в них з Віктором третя річниця сімейного життя. Дівчина весь день крутилась на кухні, щоб ввечері потішити свого коханого. Чоловік повернувся додому о восьмій, в руках він тримав букет троянд і пляшку червоного напівсухого – її улюбленого. Шестимісячний син вже спав. Пара знайшла цікавий фільм, повечеряли, випили вина… Ідилію перервав телефонний дзвінок – в Антоніни, колишньої дружини Віктора, знову щось сталося з комп’ютером. «І їй вкрай необхідно до ранку написати всі звіти, без Віті не обійтись, терміново потрібна його допомога» – писклявим голосом лепетала вона в слухавку…
До одруження з Мариною, чоловік був розлучений вже чотири роки. В його попередньому шлюбі не все склалося добре – як і всі молоді сім’ї вони з Антоніною мріяли про дітей, після народження первістка дбали про його добробут та хороше виховання. Але в три рочки дитина захворіла, а ще через рік, після дорогого і тривалого лікування залишила своїх батьків самих і пішла в інший світ. Невідомо, що саме стало причиною, але незабаром подружжя подало на розвід.
Пройшли роки, Віктор створив нову сім’ю з Мариною. В Антоніни теж народилася друга дитина від нового чоловіка, але з ним вона довго не жила, теж розвелася.
І до цього часу не дає спокою Віктору, постійно телефонує йому, просить допомоги то в одному, то в іншому питанні. То роботу віддалену їй потрібно знайти, бо вона сама ростить дворічну дитину, то поради треба дати, як правильно ремонт розпочати, то вияснити питання з фірмою, де вона замовила двері та через два місяці так і не отримала свого замовлення…
Чи то з жалості, чи з якоїсь іншої причини, але Віктор постійно відгукується на прохання колишньої дружини. Виключився котел – він приїде, захворіла дитина – купить ліки. «А як я можу інакше поступити, в неї немає до кого звертатись, а няню найняти теж не має можливості, вона й так ледве зводить кінці з кінцями.» – пояснює Віктор своїй дружині.
Комунальні послуги теж Віктор їй оплачує. І безкоштовну вакансію психолога він в Антоніни теж займає. Вона ж самотня жінка і в неї стільки страхів різних, що її ніхто не зрозуміє ліпше, ніж колишній чоловік.
Мама Віктора, Маринина свекруха, теж здається на стороні Антоніни. «Ти ж теж мама, мусиш зрозуміти. Як же їй виживати? Батько другої дитини пішов і пропав з кінцями, ні тобі аліментів, ні звичайного чоловічого плеча. Віктор єдиний, хто сьогодні може її зрозуміти. Не злись попусту, потрібно допомагати один одному» – вмовляє вона постійно Марину, видаючи лише добрі наміри.
Інколи на Антоніну находить спокій і вона не тривожить колишнього чоловіка своїми дзвінками. Але таке затишшя триває недовго. Розривається воно, зазвичай, такими дзвінками – щось зломилося, потрібна твоя допомога!
Чоловік не дає Марині приводу для ревнощів, він завжди все розповідає дружині, на довго теж в колишньої не затримується. До слова говорячи, дружина його й не ревнує, каже, що десь всередині відчуває, що причин для настороги немає. Просто постійна її присутність і безпорадність вже трохи дратують.
Марина вже й сама розмовляла з Антоніною, намагалась пояснити тій свої відчуття, що в них теж маленька дитина, сім’я, що й дзвінки її не завжди вчасно… Антоніна ніби й розуміє, але й скубати Марининого чоловіка не перестає. Ну от пристала, як смола до чобота і все!
І як правильно схарактеризувати Віктора? Ідеальний чоловік, який вміє співпереживати? Готовий прийти на допомогу без власних в тому інтересів? Чи все ж таки варто на перше місце ставити власну сім’ю?
