Ну ви молодці! А квартира яка класна! Тепер частіше будемо бачитися,- сказав дядько Мирон.
– Добре живете, багаті, раз квартиру купили. – заздрісно сказав дядько.
– Ні, ми не багаті, Ви помилились. Ми – бідні, бо будемо платити кредит роками. – Розсміялася я.
Ми провели дядька Мирона, і нарешті хотіли побути наодинці у нашій вимріяній квартирі. Мене звати Аліна, а мого чоловіка Рома. Ми 6 років живемо разом. І всі роки знімали кімнату в гуртожитку, економили кожну копійку, відкладати щастя батьківства, аби купити власне житло.
І нарешті це збулося. Ми купили кватиру, правда в кредит, але платити залишилося небагато.
Не варто було розказувати родичам, що ми купили квартиру,-сказав Рома. Ходять щодня сюди як по свячену воду.
А я і не казала. Це все мама. Зітхнула я. Побули ми у тиші десь пів години. У двері хтось подзвонив.
На порозі стояла моя сестра по матері Аня разом з чотирирічним Ігорем.
-Алінка, привіт! Зустрічайте нових мешканців!
Одною рукою Аня тримала сина за руку, а на підлозі стояла велика валіза.
Як мама сказала, що ви купили квартиру, я подумала ” “Ось він, мій шанс на нове життя”. Поживемо з вами рік-другий, квартирка у вас трьохкімнатна, місця всім вистачить. Ви ж не виженете рідню додому?
Рома скоса подивився на сестру, тяжко зітхнув, і пішов у спальню.
Ти на завтра з роботи відпросися. Посидиш з Ігорем, а я місто роздивлюся. Пробіжусь по магазинах, треба купити якесь гарне вбрання. Бо мені треба з чоловіком познайомитися, заміж вийти. За Ігорька казати перше не буду, буде жити з вами. Після весілля розкажу, а потім, куди він голубчик подінеться? -голосно зареготала Аня.
Я намагалася перечити, але сестра далі гнула свою лінію.
Ми працюємо, нам треба виплати кредит за квартиру, глядіти твого сина я не маю часу. Ми цілих 6 років жили в гуртожитку. Ми нарешті з Ромою хотіли пожити вдвох.
Так то з чужими! А ми ж не чужі! – щебетала Аня, по хазяйськи порпалася у нашому холодильнику. – Сину, йогурт будеш? А тут у нас що? Ммм, рибка! Ми в одній кімнаті помістимося. Ще купите для племінника ліжко чи диван і взагалі буде супер.
Я закипіла.
– Аню! Ви не будете жити з нами. Я звичайно рада вас бачити. Декілька днів можете погостювати, але не більше. Ми хочемо жити з Романом самі.
Ох, яка фіфа! Зазналася? Квартиру купила, і родичів вже не треба? Не думала я, що ти така!
Ігорю, збирайся, як так, то ми тут більше не залишимося. Я викликала таксі для сестри з племінником, і вони поїхали.
Вранці подзвонила мама, і сказала, що я невдячна погань, і щоб ноги моєї в селі не було! І щоб я забула, що в мене є родичі.
Ось як вийшло. Купила квартиру-позбулася рідні
