– І що робити з тими дітьми тепер? Йшло до весілля, а зараз невідомо що робити. Посварилися. Навіть не розмовляють одне з одним. Хоч скасовуй весілля! Чи це, може, Бог так їх зупиняє на шляху. Хто його зна, – скаржилася кума сусідці Галі.
– Що ж трапилося таке?
– Я і чоловік наскладали впродовж життя на квартиру доньці. Вирішили зробити молодим подарунок на весілля. Купили однокімнатну квартиру… Записали, звісно, на дочку. Правда, треба зробити у ній ремонт, хороший ремонт. Викинути старі двері, вікна. Постелити нову підлогу і таке інше. Ну ти розумієш, Ганю. А зять, бач, образився, що не на нього хата переписана. Сказав, що грошей не дасть на ремонт, бо не його квартира. На тому й посварилися. Тепер хоч гостей відмовляй…
– О на маєш. І квартирі не раді. Мені б такий подарунок на весілля… От що значить сучасна молодь!
– Також думала, що для молодої сім’ї квартира – це найкращий подарунок. А що ще треба? А повернулося все он як. Ремонт помалу б собі зробили. А зять вперся і сказав, що краще наскладає грошей на нове помешкання. Може придбати меблі, які в разі чогось, можна легко поділити. А от вкладати гроші в ремонт – пуста справа. Їх потім назад не забереш.
– А може, хай живуть без ремонту. Це вже не так важливо.
– Та ні – ремонт треба. Там жила старенька бабуся, яка в квартирі нічого не змінювала ще з радянських часів. Усе дуже запущене. Сама розумієш, що в такому помешканні все треба підтягнути, щоб жити, як люди. Ми не проти й з ремонтом допомогти. Чоловік має золоті руки. Лиш би гроші!
Зять гроші має, заробляє добре. Міг би й найняти працівників, щоб цим зайнялися. Але він вперся і сказав, що ні копійки не дасть – буде жити в такій квартирі.
Я очікувала, що поступиться, якось вмовить його донька. Проте зайшла коса на камінь. Сказав, що відкладає гроші на нове помешкання, а сюди він вкладати не буде. Я не втрималася і почала вимагати у нього сплати грошей за оренду цієї квартири. А сама думаю віддати їх на ремонт.
Дочка, звісно, плаче, побивається, а він не йде на уступки.
–Тобто вони зараз живуть у квартирі без ремонту?
-Так. Зять погодився давати щомісячно по три тисячі за оренду. Дочка місця собі не находить.
-Може, хай живуть, як хочуть, га? Це їхнє життя. Хай самі вирішують, що їм робити.
-Е ні! Це неповага до нас, батьків. Ми ж хотіли якнайкраще. А вони зовсім не цінують нашого подарунка. Розумієш? Не цінують! І дочки значить поважати не буде, коли себе так веде з перших днів.
-А тобі що є важливішим: їхнє щастя чи твій подарунок?
-Хіба ж ти не розумієш, Галю? Він же не любить моєї дочки, коли таке витворяє. Я боюся за її майбутнє з ним. Ти розумієш? Хіба можна думати про розлучення ще до одруження?
-Не знаю, що й сказати. Мабуть, треба залишити їх в спокої, і вони все вирішать самі.
-Як лишити в спокої? Як? Залишити дочку самою?
Галя змовчала. Вона губилася в здогадах, як справді треба поступити, щоб усе налагодилося. Як? Куму вона розуміла. І дочки її було шкода.
Як ви вважаєте, чи правильно вчинили батьки нареченої? Як, з вашого погляду, мав би себе поводити майбутній зять?
