Уже більш як два роки заміжня. Вловила, що чоловік звертається до мене лише тоді, коли я йому потрібна. Всі мої прохання просто ігноруються. Це, звісно, травмує мене.
Я люблю приділяти своєму чоловікові увагу, готувати йому каву чи чай, робити легенький масаж чи просто почухати спинку. А він на моє прохання робить вигляд, що не чує. Це мене дуже зачіпає. У мене навіть може з того приводу початися істерика, бо коріння цієї проблеми сягає значно глибше.
Зловила свого чоловіка на тому, що він вважає будь-яке моє старання заради нього я повинна вважати своїм благом. З якої б це причини?
Можливо, все б так і було, якби він хоч дещицю уваги приділяв мені. А цього нема.
Я йому потрібна, коли в хаті треба зробити порядок. Він вилежується на дивані, а я, як бджілка, вимушена заглянути в кожен куточок, щоб мій «коханий» відчував блаженство від чистоти і ладу, який може бути зроблений лишень жіночими руками. Бо лишень жінка справжня чарівниця в таких речах. Гору посуди «проковтує» кухонна шафа і на столі красуються живі квіти, які встигла ввечері зірвати на дачі. В духовці вже запікається картопля з м’ясом. А на плиті парує чайник – кава вже запарюється.
Чоловік тим часом чекає, коли зможе набити свій живіт. Його руки не здатні до приготування їжі. Навіть помити овочі нема бажання. Усе робить вона – справно і витончено, як у ресторані. Опісля застілля на неї чекає гора посуди. Не догадається чоловік помити. І на прохання також не зреагує.
Якщо раптом він зауважить, що щось не так лежить чи, може, десь, все-таки, завалялася смітинка – обов’язково тицьне пальцем, як на огріх у виконанні хатньої роботи. Ну й що, що я вже з ніг валюся. Це його не зачіпає і стосується. Його місія – вилежати в вихідні боки на дивані і з’їсти всі ласощі, які я вимушена приготувати.
Одного дня він холодно повідомив, що пора пакувати речі – переїжджаємо в іншу квартиру. Як дізналася, він уже встиг вирішити без мене. І, що різо_нуло нож_ем моє серце, його матуся взяла в цьому процесі активну участь.
Ми планували взяти іпотеку. Але події розгорнулися по-іншому. Його мама продала дачу і віддала гроші нам. За це син оформив квартиру на неї.
А я? Хто я в цьому процесі? Слуга, яка повинна виконувати мовчки всі побажання чоловіка, який аніскілечки не бере до уваги мою думку.
У разі чогось вона залишиться з нічим. З пустими руками піде. Адже законно квартира належить його матері. Кому вона доведе, що також віддавала майже всю зарплату на це житло. Доказів нема – і кінці в воду.
Чоловік на її обурення лиш здивувався:
– Чого ти хочеш? Мама надійна людина. Якщо народиться в нас дитина, то це буде її житло. Не орендоване все ж таки.
З чоловіком я витерпіла ще рік. Далі не змогла – подала на розлучення. Лава Богу, що до того часу в нас не народилася дитина. У мене були вільні руки і чисте бажання – зустріти людину, для якої я б була подругою, дружиною, коханою, а не слугою. Надіюся, що в мене все складеться.
