ЗОЯ-ДВОЮРІДНА
Моя двоюрідна сестра Зоя в дитинстві була для мене взірцем. Вона жила у Києві, а я — у Львові. На літні канікули батьки щороку відправляли нас у село до діда й баби. Там ми з Зоєю не розлучалися ні вдень, ні вночі. То були щасливі дні.
Усе в сестрі мені вподобалося: і статура, і розкішні кучеряві коси, і столичні сукні. Хоча тепер, з висоти прожитих років, бачу — вона анітрохи не була красуньою.
Дивлюся на дитячі світлини: низька, повненька дівчинка з невиразними рисами обличчя. До того ж, у Зої була погана дикція. Але її харизма й оптимізм затінювали всі вади. Хлопці за нею ходили цілими зграями.
Зоя могла б бути ватажком — так міцно тримала в руках всю компанію. Діти слухалися її беззаперечно. Сестра славилася буйною та відчайдушною. Часто її вчинки мене бентежили. Я ж була тихою й слухняною…
Одного разу Зоя привласнила новеньку книжку про Вінні-Пуха. Взяла її в сільській бібліотеці та вкінці літа забрала до Києва. Я тремтіла, мов осиновий лист. А раптом правда випливе? Тоді нам було по вісім років. Її вчинок мені був незрозумілим. Ми ж були октятами — чМи обидві були октябрятами — чесними дітьми, але в таємниці моя дитяча душа захоплювалася такою сестрою й пишалася нею.
