Квартира Оксани — і жодної родини
Оксана мила посуди, коли раптом почувся дзвінок у двері. На порозі, немов грім серед ясного неба, стояла свекруха.
— Привіт, Оксаночко, — зі штучною ніжністю промовила Наталя Іванівна. — Вирішила вас відвідати. Зайшла в гості!
Оксана запросила її на кухню, поставила чайник і гукнула чоловікові:
— Дмитре, до нас твоя мама прийшла!
За кілька хвилин усі вже сиділи за столом. Свекруха не поспішаючи розмішувала цукор у чаї, поглядаючи на невістку з тим самим прищуром, за яким Оксана давно навчилася вгадувати майбутню маніпуляцію.
— Ти знаєш, Дмитрику, — почала Наталя Іванівна, — Олег запропонував Іринці переїхати до нього. Уявляєш, ще до весілля!
— Ну він попав, — усміхнувся Дмитро. — Наша Іринка йому покаже. Спокійно жити він точно не буде!
— Ти не правий! — з гордістю відповіла свекруха. — У Іринки все інакше. Вона скромна, розумна, не то що деякі…
Оксана відчула цей погляд. Як завжди, камінь летів у її бік. Але вона знову зробила вигляд, що нічого не помітила.
— А ти знаєш, що Олег ще зробив? — урочисто підняла палець Наталя Іванівна. — Дарує їй квартиру! Уявляєш? На весілля! Справжній чоловік!
Дмитро скривився.
— Побачимо, що він там подарує. Поки документів не побачу — не повірю.
— Ось що означає — правильний вибір! — не замовкала Наталя. — А в тебе, між іншим, дружина з квартирою, а ти навіть у власниках не значишся.
Оксана вийшла з кімнати. Серце стиснулося. Знову стара пісня — про «оформи половину», «де справедливість», «загальна родина». Вже рік, як вони одружені, і весь цей час Наталя Іванівна намагалася вибити хоч шматок зятєвої житплощі.
Дмитро теж почав тиснути: мовляв, сміються з нього, чоловік без квартири. І машину він купив, і ремонт зробив, і меблі — а все чуже.
— Тебе ніхто не обдурив, Дмитре, — відповідала йому Оксана. — Ти одружився не на квартирі, а на мені. Чи ні?
Він замовкав. До наступного візиту мами.
Коли в будинок приїхала владна тітка Дмитра, він розповів казки.
— Так, квартиру купили. Здебільшого на мої гроші, — впевнено заявив він.
Оксана ледь не поперхнулася чаєм. Брехня лилася рікою. Вона мовчала. Не заради нього — заради себе.
Потім прийшов друг Сашко. Дмитро знову розпустив хвіст:
— Заходь, вважай, ти вдома. Квартира ж наша з Оксаною!
— Молодець! — з захопленням сказав друг. — Одружився, квартиру купив. І машина в тебе класна!
Оксана дивилася і не вірила своїм очам. Де той добрий, простий хлопець, з яким вона зустрічалася?
Вона зібрала речі та поїхала до батьків.
— Мамо, я більше не можу. Я почуваюся не дружиною, а інвестором. Він і одружився лише через квартиру…
— Подумай, донечко. Але квартиру — нікому, чуєш? Ані шматочка!
Оксана повернулася. Незабаром до них знову завітала свекруха. Без дзвінка, розхрістана, зі сльозами на очах.
— Дмитре, лихо! Іринку Олег кинув. Все — весілля не буде. А вона набрала кредитів: машина, одяг, телефон…
— А до чого тут ми? — здивувався Дмитро.
— Треба допомогти. Нехай Оксана оформить половину квартири на тебе. Заложиш, борг віддамо. Потім все повернемо!
Оксана заніміла, але швидко отямилася.
— Ніколи! Ця квартира — подарунок моїх батьків. І навіть на один відсоток ви на неї не розраховуйте!
— Безсердечна! — закричала Наталя.
Оксана пішла до кімнати, але почула, як мати й син шепочуться біля дверей.
— Я все зробила, синочку. Але вона — ні в яку…
— СпробуВін пішов, а вона нарешті зітхнула вільно, розуміючи, що відтепер її життя буде лише її.
