Квартира Яринки — і жодної рідні
Ярина мила посуд, коли в двері постукали. На порозі, як грім серед ясного неба, стояла свекруха.
— Здоровенькі були, Яриночко, — з удаваною ніжністю промовила Наталя Степанівна. — Вирішила вас відвідати. Завітала в гості!
Ярина запросила її на кухню, поставила чайник і гукнула чоловікові:
— Тарасе, твоя мати прийшла!
За кілька хвилин всі вже сиділи за столом. Свекруха повільно розмішувала цукор у чаї, позираючи на невістку з тим самим прищуром, за яким Ярина давно навчилася впізнавати майбутню маніпуляцію.
— Знаєш, Тарасику, — почала Наталя Степанівна, — Сергій запропонував Марійці переїхати до нього. Уявляєш? Ще до весілля!
— Ну він попав, — усміхнувся Тарас. — Наша Марійка йому покаже! Спокійного життя не буде!
— Ти не правий! — з гордістю заперечила свекруха. — У Марійки все інакше. Вона скромна, розумна, не те що деякі…
Ярина вловила цей погляд. Камінь, як завжди, летів у її бік. І вона знову вдала, що не помітила.
— А ти знаєш, що Сергій ще зробив? — урочисто підняла палець Наталя Степанівна. — Подарує їй квартиру! Уявляєш? На весілля! Справжній чоловік!
Тарас скривився.
— Побачимо, що він там подарує. Поки документів не побачу — не повірю.
— Ось що значить — правильний вибір! — не вгавала Наталя. — А в тебе, до речі, дружина з квартирою, а ти навіть у власниках не значишся.
Ярина вийшла з кімнати. Серце стиснулося. Знову стара пісня — про «оформи половину», «де справедливість», «спільна родина». Вже рік, як вони одружені, і весь цей час Наталя Степанівна намагалася вичавити хоч шматочок зятєвої житплощі.
Тарас теж почав тиснути: мовляв, сміються з нього, чоловік без квартири. І машину він купив, і ремонт зробив, і меблі — а все чуже.
— Тебе ніхто не обманював, Тарасе, — відповідала йому Ярина. — Ти одружився не на квартирі, а на мені. Чи ні?
Він замовкав. До наступного візиту матері.
Коли в хату приїхала владна тітка Тараса, він почав розповідати казки.
— Так, квартиру купили. Здебільшого на мої гроші, — впевнено заявив він.
Ярина ледве не подавилася чаєм. Брехня лилася рікою. Вона мовчала. Не заради нього — заради себе.
Потім прийшов друг Юрко. Тарас знову розпустив хвіст:
— Заходь, вважай, ти вдома. Квартира ж наша з Яриною!
— Молодець! — з захопленням сказав друг. — Одружився, квартиру купив. І машина в тебе класна!
Ярина дивилася і не вірила своїм очам. Де той добрий, простий хлопець, з яким вона зустрічалася?
Вона зібрала речі і поїхала до батьків.
— Мамо, я більше не можу. Я почуваюся не дружиною, а інвестором. Він і одружився тільки через квартиру…
— Подумай, доню. Але квартиру — нікому, чуєш? Ані крихти!
Ярина повернулася. І незабаром до них завітала свекруха. Без дзвінка, розхрістана, сльози на очах.
— Тарасе, лихо! Марійку Сергій кинув. Все — весілля не буде. А вона набрала кредитів: машина, шмотки, телефон…
— А до чого тут ми? — розгубився Тарас.
— Треба допомогти. Нехай Ярина оформить половину квартири на тебе. Закладеш, борг віддамо. Потім усе повернемо!
Ярина оніміла. Але швидко прийшла до тями.
— Ніколи! Ця квартира — подарунок моїх батьків. І навіть на один відсоток ви на неї не розраховуйте!
— Безсердечна! — закричала Наталя.
Ярина пішла до кімнати, але підслухала, як мати й син шепотіли біля дверей.
— Я все зробила, сину. Але вона — ні в яку…
— Спробую ще щось вигадати, — похмуро сказав Тарас.
Ярина розчинила двері:
— Вигадайте! Вигадайте ще щось! Тільки знайте: квартири вам не побачити. Ані шматочка. Хочете жити на своєму — працюйте, як усі!
Наступного дня Тарас пішов жити до матері.
Ярина подала на розлучення. Пізно зрозуміла, але краще пізно, ніж віддати їм своє. Бо чужі апетити — безмежні. А гідність — одна.
