Мою дружину звуть Валентина. Її батько загинув у автомобільній аварії, коли доньці було лише чотири роки. Теща моя лише рік одна прожила, а потім заміж вийшла за заможного чоловіка Святослава, що мав власний бізнес.
Єлизавета Володимирівна, теща моя, народила чоловіку ще двох дітей – доньку Марину та сина Романа.
Святослав Альбертович завжди добре ставився до Валентини, не обділяв, не ображав її ніколи, любив, як рідну дочку. Проте Єлизавета вважала її зайвою. Вона на неї постійно кричала, дорікала, змушувала робити всю брудну роботу. Наче мачухою була для дівчинки. Згодом, наслідуючи матір, так почали ставитися до Валентини і брат з сестрою.
Після випускного у школі, на який Єлизавета навіть не прийшла привітати доньку, Валентина вступила до педагогічного університету і стала жити в гуртожитку. А згодом, коли влаштувалася на роботу, орендувала квартиру.
Я познайомився з Валентиною, коли вона була на останньому курсі університету. Добра, мила дівчина. Ми почали зустрічатися, а потім одружилися. Але на наше весілля приїхав тільки вітчим дружини Святослав Альбертович. Мати, Марина та Роман наше свято проігнорували.
З того часу минуло вісім років. Ми з дружиною понаднормово працювали, щоб назбирати гроші на власний будинок. Тим часом Святослав Альбертович захворів тяжко. В лікарні у нього виявили онкологію.
Ніхто не знав, що тоді мій тесть запросив до себе юриста і оформив заповіт. Врятувати його не змогли, бо була остання стадія р аку. П омер він у лікарні.
Одразу після похорону всі дізналися, що Святослав Альбертович залишив своїм трьом дітям (у тому числі і пасербиці Валентині) по гарному будинку. Він також відкрив рахунок на їхні імена з великою сумою грошей.
Але у заповіті містилася ще одна умова стосовно бізнесу. Хто стане його власником, юрист повідомить спадкоємців лише через рік, у день смерті Святослава Альбертовича.
Єлизаветі Володимирівні це дуже не сподобалося. Вона сподівалася, що бізнес її чоловік заповів лише своїм рідним дітям і їй. Тещу дуже обурило, що Валентині дістався будинок.
І от одного разу вона без попередження привезла до нас свого свекра Володимира Петровича, батька Святослава Альбертовича.
– Квартиру отримала, то діда забирай і сама доглядай за ним! – заявила теща.
Звичайно ж, ми прийняли дідуся. Володимир Петрович виявився добрим і хорошим чоловіком. Він міг себе обслуговувати, але рухатися по квартирі було йому важко – дуже кістки боліли.
Володимир Петрович прожив у нас рік. Ми дуже прив’язалися один до одного. Дідусь був кмітливим, не надокучливим, завжди розповідав повчальні та цікаві історії. За цей час у нас жодного конфлікту не було.
І ось настала зустріч спадкоємців з юристом. Запросили туди і мою дружину. Виявилося, що Святослав Альбертович заповів увесь бізнес тому, з ким його батько буде старість доживати. Це був бізнес солідний: чотири готелі у місті, три ресторани та з десяток власних магазинів.
Дуже розізлилася теща через таке рішення. А Марина з Романом сперечатися почали, з ким же дідусь із них житиме.
– Він мій рідний дідусь. Я за ним краще догляну! – кричала Марина.
– А в мене дружина – медсестра. Які ліки приймати – вона все знатиме, вколоти може. Тому краще, коли дідусь буде в таких надійних руках! – сперечався Роман.
– Чому це ви за мене вирішуєте? Я й сама маю право обрати, з ким краще мені буде. Я з Валентиною лишаюся. З ними рік прожила – мені добре було, затишно і спокійно. І нічого змінювати я не збираюся.
Довго онуки та теща вмовляли Володимира Петровича. Але він був впертим і на жодну пропозицію не погодився. Залишився він жити у нас. У зв’язку з цим теща та її діти перестали з нами спілкуватися взагалі.
А весь бізнес перейшов до рук Валентини. Марина та Роман хотіли оскаржити заповіт. Та нічого у них з того не вийшло.
Валентина старанно продовжує розвивати бізнес, заснований вітчимом. До неї приходили і Марина, і Роман. Благали, щоб вона взяла їх до себе на керівні посади, адже то бізнес їхнього рідного батька. Та Валентина відмовила їм. Напевно, всі гроші, що батько заповів, уже витратили, адже працювати вони ніколи не вміли, на всьому готовому жили. Але це вже їх проблеми.
А Володимир Петрович нещодавно помер. Через чотири роки після сина. Нам буде його дуже не вистачати, бо ми звикли до нього. А з тещею дружина досі не спілкується. Єлизавета Володимирівна ще гнівається на неї через той заповіт.
