Ми з дружиною добре заробляємо. В нас невеликий сімейний бізнес і ми вважаємо себе родиною з достатком вище середнього. В нас двоє чудових дітей, яких ми любимо, поважаємо їх думку і смаки та підтримуємо у всьому.
Ми відкладали на навчання нашим дітям. І були готові відправити старшу доньку до університету за кордоном. Але вона хотіла бути ближче до нас. І тому вступила до університету в нашому місті. Ми оплачували її репетиторів,адже ми планували дати їй чудову освіту за кордоном. Але прийняли її рішення лишитись з нами. Крім того вона вступила на бюджет і була нам вдячна за розуміння.
А от з її меншим братом ситуація зовсім протилежна. Він мріяв навчатись в Німеччині й лишитись там жити. Зрозуміло, що ми підтримали таке його рішення, хоч і важко було відпускати його так далеко. Оскільки в нас були заощадження на навчання дітей, ми їх витратили на підготовку сина до іспитів, на оплату навчання, а також на проживання в Німеччині.
Коли ми з дружиною вийшли на пенсію, ми вирішили переїхати з шумного міста в тихе місце ближче до природи у власний будинок. В нас ще лишилось трохи заощаджень та й наш бізнес продовжував приносити нам прибуток. Нам пощастило, що наша донька навчалася на дизайнера інтер’єру, а її хлопець – на архіте
ктора. Тому вони були раді нам допомогти з будинком, адже для них це була чудова практика. Будівництво та облаштування нової домівки вимагало великих фінансових витрат та наших сил. Але все-таки роботу було завершено і ми з радістю переїхали в новий дім.
Через кілька місяців донька повідомила нам, що вона збирається вийти заміж. Ми дуже зраділи цій новині. Вона з майбутнім чоловіком планувала купити квартиру в кредит. Але ми з дружиною відмовляли їх, тому що хотіли подарувати їм нашу квартиру в місті. Зрозуміло що ми одразу зв’язались з сином, щоб запитати його думку стосовно такого рішення. Він нас підтримав, адже на той момент не збирався повертатись з Німеччини додому.
Донька вийшла заміж і переїхала з чоловіком до нашої квартири. А ми з дружиною щасливо жили в будинку. І все було чудово. Але одного вечора подзвонив син і повідомив, що не хоче жити в Німеччині, що дуже сумує за батьками й тому планує повертатись до України. Ми з дружиною дуже зраділи такій звістці, бо ми теж сумували за ним.
Але виникла проблема коли торкнулися квартирного питання. Ми з дружиною були впевнені, що він поживе з нами. А з часом зібрали б необхідну суму і купили йому житло. Але на жаль його це абсолютно не влаштовувало. Адже наш будинок знаходився далеко від міста і він не хотів витрачати так багато часу на дорогу до роботи. Син почав підвищувати тон і мені це дуже не сподобалось. А потім він ще й почав докоряти, що його сестрі ми подарували квартиру, а йому – ні.
Я не витримав і в грубій формі нагадав йому скільки грошей пішло на нього. Адже навчання за кордоном та проживання там коштувало набагато більше ніж було витрачено на квартиру сестрі. Син навіть слухати не хотів.
Я зовсім не розумію поведінки сина. В сім’ї все було обговорено і ні хто, ні від кого нічого не приховував. Це або якась запізніла підліткова криза, або син насправді не розуміє того, що його обурення це нахабство.
