**Квиток в один кінець**
Мати маленької Марійки працювала покоївкою в готелі й часто брала доньку з собою. Дівчинці подобався великий хол із кількома годинниками на стіні, які чомусь показували різний час. Подобались розсувні скляні двері, які самі відчинялися. Подобались м’які килимові доріжки, що приглушували шум кроків. Подобався запах готелю та велетенські дзеркала.
Але найбільше Марійці подобались гарні, лагідні й усміхнені дівчата за стійкою ресепшену. Вона мріяла, що коли виросте, обов’язково стане такою, як вони.
— Треба добре вчитись у школі, бути вихованою та ввічливою. Адже адміністратор — це обличчя готелю, — пояснювала мати.
— У мене гарне обличчя. Ти сама казала, що я вродлива, — відповідала Марійка.
— Важливо не лише бути гарною. Треба знати кілька іноземних мов і здобути спеціальну освіту. Виростеш, закінчиш школу, тоді й побачимо, — усміхалася мати.
У старших класах Марійка вже допомагала матері прибирати в готелі. Вона розглядала свою тонку постать у великих дзеркалах і сердилась, що груди замалі, та й зріст варто б додати на п’ять-десять сантиметрів. Але зріст можна виправити високими підборами. Зате волосся у неї каштанове, густе, з крупними завитками на кінцях. Як не крути, а всі дані, щоб стати адміністратором, у неї є.
Коли поруч не було Надії Василівни, Марійка сідала за стійку з дівчатами й спостерігала, як вони працюють. Під їхнім наглядом вона й сама справлялася непогано.
Одного разу одна з адміністраторів захворіла, а друга поїхала на похорони матері. За стійку стала сама Надія Василівна. Але вирішувати одночасно купу справ не виходило. Тоді Марійка запропонувала допомогти.
— Я багато разів бачила, як і що треба робити. Я впораюсь. — Вона замовчала, що вже сама працювала без нагляду, інакше дівчатам б дісталося.
І впоралась. Усі залишились задоволені, а найбільше — сама Марійка, яка почувалася дорослою й важливою.
— Яка молодець! Якщо вирішиш вчитися на готельний бізнес, я дам тобі рекомендацію для вступу. Потім візьму на роботу, — обіцяла Надія Василівна.
Після школи Марійка дійсно вступила на заочне, щоб одразу застосовувати знання на практиці. Так вийшло, що одна із дівчат пішла у декрет, і Марійку поставили на її місце.
Кожну вільну хвилину вона сиділа із підручниками, зубрячи англійську.
Мати пишалася донькою. Вона все життя працювала покоївкою, а доньку одразу взяли адміністратором, та ще й освіту здобуде.
Молоді чоловіки залицялися до Марійки, робили компліменти, дарували цукерки, парфуми й квіти.
— Будь обережніша з від’їзними. Вони в відрядженнях усі холості, потім повернуться до своїх дружин і дітей, а ти залишишся… — попереджали мати й Надія Василівна.
Марійка вже й сама багато розуміла. Одну із покоївок недавно звільнили за зв’язок із мешканцем. Він звинуватив її у крадіжці грошей. Потім виявилось, що сам їх сховав і забув, куди. Гроші знайшли, але дівчину все одно звільнили.
Саме в готелі Марійка й познайомилась із Олегом. Молодий хлопець приїхав із сусіднього міста у відрядження. Він сидів у холі й робив вигляд, що читає газети, а сам спостерігав за нею. Коли зміна закінчилася, він запросив Марійку в кіно. З ним було легко й цікаво. Їй було приємно, що дорослий хлопець — на шість років старший — залицявся до неї.
Олег поїхав, коли закінчилось його відрядження, а наступного вікенду повернувся — вже до Марійки, зупинившись у готелі. Вона весь тиждень із нетерпінням чекала вихідних, а через півроку Олег і взагалі перевівся до міста, у новий філіал підприємства, отримав службове помешкання.
Якось вони були щасливі!
Не зважаючи на мамині попередження, Марійка часто залишалася в Олега на ніч. Вранці він будив її ніжними поцілунками. Вона блаженно посміхалася й притискалася ближче…
— Давай одружимося. Не хочу ані на мить із тобою розлучатися, — шепотів він.
— Нам усе одно доведеться розлучатися під час роботи, — сміялася вона.
— Так, але після роботи ми будемо разом. У нас будуть діти…
Від цих слів Марійка знервувалася. Їй подобалося працювати в готелі, а якщо з’являться діти, доведеться сидіти вдома, а на її місце візьмуть іншу.
— Мені ще лише двадцять чотири, я тільки закінчила інститут, хочу набратися досвіду. Не поспішай, — умовляла вона Олега.
Одного разу Марійці стало погано на роботі. Вона подумала, що отруїлась, і пішла до Надії Василівни, щоб відпроситися додому. Та швидко збагнула, що це не отруєння, й порадила зробити тест. Підозри підтвердилися. Надії Василівні не хотілося втрачати гарного адміністратора. Вона домовилася з гінекологом і відпустила Марійку в лікарню, замінивши її на кілька годин.
МарМарійка стояла на пероні, тримаючи квиток у дріжачих пальцях, і раптом зрозуміла — щастя не чекає десь далеко, воно завжди було поруч, просто вона його не бачила.
