«Посіяла з мухи слона». Я уже шість років, як не працюю. Відколи народила свого первістка, Данилка. Спершу планувала, як піде син до садочка, я вийду з декретної відпустки, але не вдалося. Даня часто хворіє, наші бабусі та дідусі далеко, допомогти з малим нікому. Чоловік працює, у нього ненормований робочий день, часті відрядження. Оскільки заробляє Кирило добре, то ми й вирішили, що я залишуся вдома, щоб виховувати Данилка.
Як пішов син до школи, стало легше. Він у нас взагалі хлопчик спокійний, жодних проблем ніколи не виникало. Будинок спорожнів, мені було самотньо, хотілося знову почути крик немовляти. Поговорила з Кирилом, зізналася, що мрію про донечку, він лише зрадів.
Вагітність довго не наставала. Лікарі розводили руками, адже жодних проблем зі здоров’ям не виявили. Два роки й нарешті позитивний тест на вагітність. Я на сьомому небі від щастя, чоловік носить на руках, Данилко з нетерпінням чекає на братика чи сестричку.
Горе ходило поряд. Не змогла я виносити дитину. Ця втрата далася мені дуже важко. Я кілька місяців приходила до тями, добре, що тоді у сина почалися літні канікули, тож Данилко був у селі й не бачив сумної та заплаканої матері. Кирило ніби й був поряд, але ми стали чужими. Все частіше він їздив у відрядження, а я його й не звинувачую. Кожен по-своєму переживав утрату.
Наважилася вийти в люди, коли холодильник зовсім спорожнів, а чоловіка вдома не було, знову робота. Одягла темний одяг, окуляри, щоб не видати заплаканого обличчя й поїхала до супермаркету. Як на зло, зустрілася зі своєю давньою знайомою. Вона колись з моїм чоловіком працювала, а тоді також пішла в декретну відпустку.
-Оксанко, така рада тебе бачити! Чула про вашу утрату, прийми мої співчуття
-Дякую. Ти пробач, але мені треба бігти – у мене не було ніякого бажання спілкуватися з цією особою.
-О, я все розумію, враховуючи останні плітки, тобі точно не до мене – ця жінка змусила мене повернутися.
-Які плітки?
-Ну мені якось незручно лізти у вашу сім’ю, це не моя справа – її язик аж чесався від нетерпіння, але Олена навмисне чекала, коли я прямо запитаю.
-Кажи уже, раз почала!
-Кирило твій не такий уже й ідеальний. Он скільки років тебе обманював й жив на дві сім’ї.
-Ти геть уже розумом торкнулася чи не можеш вигадати кращої нісенітниці? – у мене аж долоні зачесалися, щоб дати їй добрячий ляпас.
-Катерина Сальченко можеш знайти її у його друзях в будь-якій соціальній мережі. Я ж тобі очі на правду відкриваю, а ти така груба.
Олену я більше не слухала, покинула візок з продуктами, які там і не купила й поїхала додому. Забігла в будинок й одразу до планшета. Перевірила друзів Кирила на Фейсбуці й дійсно знайшла жінку, про яку розповідала Олена. Вона красива, усміхнена на усіх фото. Має двох дітей, молодших за нашого Данилка. Мені навіть здається, що у неї двійнята – дівчатка.
Може я б і закрила сторінку цієї незнайомки й вирішила, що Олена не сповна розуму, але дівчатка мали таку схожість з Данилом, наче вони були рідними. Відчула пекучий біль у грудях, сльози сліпили очі, на душі було важко. Ледве витримала наступного ранку, адже чоловік повернувся додому. Коли побачив мене одразу зрозумів, що щось сталося. Запитав про Данила, а я йому фото цієї Каті тицяю й запитую, чи це правда.
Думала ось зараз він про все зізнається і я втрачу свідомість від нестерпного болю. Кирило почав заперечувати та казати, що це справжнісінька дурня й немає у нього ніякої сім’ї та дітей на стороні. Цю жінку він знає, бо вони колись навчалися разом в університеті, але після випускного він жодного разу з Катею не зустрічався.
Мені хочеться йому вірити, але чи варто? Просто не знаю, що тепер робити зі своїм життям.
