М’яко сплітати твердо спати
Ну як же, знову тільки на три дні приїжджаєш? Може, цього разу трохи довше замислюся і тут постуджуся? Леночко! Чому мовчиш, дочко?
Лесико Миколаївно, із днем народження ще раз! Хай душа ваша бує, життя буде щедре! Як усе тут з консенсусом вирішимо негайно вам телефонуватиму.
Лена швидко поставила трубку, ніби хвала була заразною.
«Ну й тяганиниця, подумала, відклавши телефон, звідки така сердина? Ніби і радісна подорожка була, і свекрушка сьогодні підозріло доброжилля з собою тягла. Допоки перший слово не сказала, я цілий душ сподівалась, що нарешті як слід побалую перехідний розмову»
Лені різко не хотілося їхати на відпочинок до свекрушки. Відпустка, накінець, впала в разів з мужем Олексієм, було б добре втекти до моря або хоча б до міста. Але Олексій стояв стілою:
Так виховано. Старших треба вчитися поважати. Як не зайдеш до народних, то що говорити з сусідами? Ніякого правильного поведінку у дітей не виростить.
***
Я й так рік до них бачуся, Лено, як іще і відпустці не будемо, то діти самі прізвище на своїх бабців забудуть.
Дорого, як би мякше сказати але чи не замислювався ж таки, що насправді щодо цих поїздок: тільки для тебе вони мають сенс?
Що?! озвався Олексій, піднявши голову від монітора.
Ну, твій батько і мати вже давно не живуть у місті, з нами ні в який спосіб не можуть. Немає ж у них дня, щоб поплескали дітей у магазин, в садок подивилися А як усе тут у нас?
Ти що, Лен? З чого вдруге така дикувництво?
Ось, ну з того, що та мати тільки про що з тобою не запитує, тільки й усього, що б упіймав, щоб я злітала ринком фото з молодших чи відео із старших. Тільки образців «красивих» дітей, які на світ не виходять, і на цьому все.
***
Лена тільки головою зажурила, відчуваючи, що й Олексій наразі не з нею, і тільки старша теща Марина Анатоліїна з поїздками відчуває ту ж втіху. Олексій спостерігав за відносинами з батьками, а мати з усіх дати неймовірні крики під час прогулянок чи іграшок із онуками.
Це вони, як дракари, як у селян, гадала Лена. Але навіть не те, як вони дітей з боку Не цілуються, не розводять у лондонах навіть не турбуються, чи хворі вони, чи що тепер таке
***
Як, Лена, ну що серйозно? Візьми від відпустки голос, я ж думав тобі з дітьми добре буде у народних дачі. Так і замість цього, чого в тебе?
Півночі, Олесь! Немає ж у тебе народних у хаті з тим, щоб просто посидіти, як люди. Якби ще цілі години могли що-небудь обговорити, порозуміння але ні вам з тими в них усе має бути як у казках.
Лено, давай прикинь! Вони ж не по своїй волі життя утором тримають. Вони ж ніби старші покоління, вони так. А ти тільки візьми
То моя мама так само в іншому місті. Але як потрібно вона і супроводить, і вишле, і відвезе, як треба. Тільки запроси вона тут а вони таке
***
Далі розмова з Олексієм заворушилася зовсім.
Мені там тяжко, і дітям теж. Там ніби добре, але якось перехідне.
Ну що я маю робити? Це домашнє життя, Лено. Як у будь-якому другому родині. Ви там усе шумні і радісні, як у казках.
Ну що ти так мякодумцюєш? Там в них усі двері як закляті, кожен рух прокоментований. Ще і невеселе серце.
***
Вранці Олексій пішов на роботу, а Лена з дітьми після поїздки до родини стояла при виборі: чи знову йти, чи як. А цікаво, що Олексій не знав, що мати його саме прямий від своєї ж сестри, що жила в місті, але з усіх сил ховалось від такої родинної розташованности.
до дому бабусі велика поїздка. Лена стала до дітей, як звично: «Радість!» а сама вже відчувала, що це відмінний відпочинок.
***
Ні, Лесико Миколаївно, увійшли й зразу зустрілися з такою ж енергією. Рідна, як поплескала по плечах, мовляв, «хай душа царює!»
Діти, ведіть чемодани у верхній сьомий поверх. Що баряк створювали!
Що ти майже з усіма речами бери? Не те, що нічого не стосовно, а хіба як змінна необхідна?
Лесико Миколаївно, не кричіть із першого дня, відповіла Лена, ніби шило не в схопила.
Олексій, ти підготовлений, а не розібрана. Ти як приїжджай вже, як на щурів, і такі нарази.
Я все балансовано їм даю! загаласувала Лена, щоб Олексій чоботав. Вони трьохлітні, звісно, як шумні! Ви ж ще не змогли собі подумати, як кричатимуть троє мальчиків.
***
Раз і Олексій вже в оптимізмі, а Ленині діти вже в оптимізмі, то нічого не видно якоїсь нервової промисловості. Але ще не проїхали половину вечора, як три шуми вже почулися.
Вже й опісля? Як можна так багато чорноти? бабуся мовила, махнувши рукою на діточки. Навіть не їй із ними.
То нічого, що це діти! відгукнулася Лена, почервонівши.
Неймовірна, бабуся хитнула головою. А я ще про те, як би мала їх цілувати.
***
У вечір розмови настала пора, що Олексій сидів мов у них у поталі. Що ж було? Він зразу ж мірував, коли ж йому звідки не викликати мати, як старший син, і таке
Олексій, Лена отримала фразу, якщо ви не хочете, щоб у цьому будинку були життя і розум, то що доводити нас?
Лено, я нічого не хочу, я лише стараюся відчувати з себе.
Як ви можете таке казати? Лена вже знову повністю обурена. Ви ж в особистому своего сина.
***
Уранці Лена вирішила, що це вже усе. Видно, що в цій поїздці нічого не зміниться. І вона пішла, не залишила й чашки. Олексій стояв, як стовп, і не знав, що був в цьому родинному відносині.
Лесико Миколаївно, сухо звів руки, як би я не хотів, але ми з Леночкою вирішили ще раз що інше вибрати, щоб відпочити. Може, як наразі не будемо з вами йти.
Лена з дітьми уже сиділа наpicзахід до міста. Молоді жили якпри всіх інших. А Лесико Миколаївна вже задумувала, чому не змогла з снохою зажити так, як сподівалась.
