Ось, слухай, як воно було…
Бачу тебе, не ховайся. Що ти робиш у нашому підїзді? кіт провинувато підняв очі, а його лапи, важкі від морозу, повільно відігрівались над калюжею, що утворилася від талого снігу на його шерсті.
Ніхто вже не памятав, коли саме цей брудний, худий безпритульник зявився у дворі. Він жив тихо, майже непомітно, як тінь гарний, але занедбаний. Лише знали, що прийшов він навесні.
Одна дівчина, Катруся, іноді годувала його, скільки могла: у холод відчиняла підвал, якщо той не був закритий, стелила старі речі, а одного разу навіть змазала його лапу зеленою фарбою, коли побачила рану.
Так і жив кіт тихо, обережно, майже непомітно
Але одного дня він побачив, як та сама Катруся у білій сукні, з квітками у волоссі, вийшла з підїзду під руку з чоловіком у святковому костюмі. Навколо люди, сміх, оплески. Всі сіли в прикрашені стрічками автівки та поїхали. І з того дня Катрусю більше не було видно.
Кіт залишився сам. Від голоду вночі він підкрадався до смітників у темряві було тихіше, і був шанс знайти щось їстівне, поки бездомні собаки не повернулися.
Головне було уникати тих злих псів. Так він і виживав Аж поки не настали лютькі морози, а новий двірник не вигнав його з підвалу, тепер постійно зачиняючи двері.
Куди йти? Замерзлий, він спробував прокрастися до підїзду. Але й там його не хотіли: одні просто виганяли, інші штовхали, кричали. Ніхто не пускав дрижачу тварину всередину.
У розпачі, одного вечора, він заліз до крайнього пятиповерхового будинку. В нього вже не було сил ні боятися, ні сподіватися. Йому було все одно лише б не замерзнути цієї ночі.
Першою його побачила Єлизавета Степанівна, усім відома як тітка Лиза, яка жила на другому поверсі. Жінка якраз хотіла перевірити поштову скриньку чекала на рахунок за квартиру. Сувора, але справедлива, її поважали всі у дворі. У будь-якій суперечці вона могла прямо сказати правду, тому її боялися навіть у місцевому ОСББ.
Кіт, який потрапив у підїзд разом із кимось, притулився біля батареї у кутку сходового майданчика, ледь дихаючи. Його шерсть була крижаною, а в очах благання та втома.
Бачу тебе, не ховайся. Що тебе сюди принесло? Замерз, голодний, так? буркнула тітка Лиза.
Кіт провинувато підняв погляд, ледве рухаючи закостенілими лапами, під якими повільно танув лід.
Ну й що з тобою робити Зачекай
Вона знала, що таке голод. Її ноги, змучені блокадою, ледве рухалися, але вона піднялася до своєї квартири і повернулася з мискою їжі, водою та старим, мілім светром.
На, їж. Бідолашний, не бійся, не відібю, зітхнула вона, дивлячись, як кіт, захлинаючись, їв гречку з шматочками печінки.
Постелила светер, а потім пішла, зовсім забувши про рахунок
А кіт, який вперше за довгий час відчув тепло, вирішив: це його дім, а сувора, але добра жінка його господиня.
Щоб його не вигнали, як раніше, він поводився тихо і слухняно, як колись у своєму минулому житті, коли ще був домашнім улюбленцем. Тітка Лиза навіть дала йому імя Мишко.
Але не всім мешканцям сподобався новий сусід. З третього поверху спустилися Пахомови. Едуард Альбертович зупинився перед тіткою Лизою, неодобр
