Я серйозно зустрічалася з хлопцем. Але одружуватися ми поки що не збиралися. Він був вкрай обурений, коли дізнався, що я завагітніла. Сказав, що йому ще зарано няньчитися з малими дітьми, і він зовсім неготовий до такого кроку. Він би був радий, коли б я зробила аборт, щоб позбавити його такого вантажу.
Проте на цей крок я не хотіла іти і відверто йому про це сказала. Почувши мої слова, він зник з мого життя назавжди. Потім до мене докотилися слухи, що мій коханий виїхав закордон.
Я народила. Мені тоді було всього лиш 20. На одному сайті знайомств знайшла собі француза. За короткий термін у нас зав’язалося листування. А потім він почав мене запрошувати до себе в гості з метою поглиблення стосунків.
У цей період для мене існував лише він – я аж настільки захопилася цим французом. Тому купила квиток на літак і планувала до тижня часу покинути назавжди рідну країну і дитину також. Правда, ще достеменно не продумала, як це зробити.
І ось настав час Х. Моя Софія спокійно спала в своєму ліжечку, навіть не підозрюючи, що в ці миті вирішується її подальша доля. Але мене це мало цікавило. Я вже в думках прогулювалася епатажними вулицями Парижу. Відчувала навіть перший поцілунок свого коханого. Уявляла, як ми разом сидимо в ошатному фотелі і смакуємо мої улюблені тістечка з кавою, насолоджуючись присутністю один одного.
Усе – пора в дорогу. Тремкими пальцями набрала маму і коротко повідомила їй, що за годину я сідаю в літак і покидаю рідне місто. Може, навіть назавжди. І вимкнула різко телефон.
Сіла з багажем у таксі. І тут раптом я згадала, що не повідомила мамі, що Софії я роблю каші без цукру і меду. Бо мед викликає в неї алергію, а цукор – руйнує зуби. А ще забула сказати, що лікар рекомендувала робити кожного дня для дитини свіже овочеве п’юре… А ще…
-Боже, я геть забула, що за день у Софії повторний огляд у лікаря… На кого ж я залишаю дитину?
Уже за мить я прошу таксиста повернути мене назад додому, бо там моє життя. Там моє серце. А попереду – невідомість. І мужчина, який невідомо, чи любить мене… Зовсім чужий мені мужчина…
Коли увійшла в хату, Софія ще міцно спала. Я притулилася губами до її щоки. Як я могла кілька хвилин тому відмовитися від неї? Як? Вона мені найрідніша, найближча, найсолодша…
Минуло п’ять років. Я досі з болем згадую цей момент, коли ледь не наробила дурниць заради якогось хлопа, якого навіть жодного разу не бачила вживу, якщо не брати до уваги розмов по вайберу. Могла проміняти своє рідне дитя на нього. Чи простила би я собі таку помилку? Мабуть, ні!
