«Мяко постелить жорстко спати»
Ну, цього разу сподіваюсь, ви не на три дні? Затримаєтесь довше? Соломієчко! Чого мовчиш?
Маріє Степанівно, з днем народження ще раз! Не хворійте, дбайте про себе! Ми з Олесем щойно все вирішим, одразу подзвонимо.
Соломія поклала слухавку, якнайшвидше.
«Ох-ох-ох, подумала вона, розмова була привітна, свекруха сьогодні ласкава, ніколи не була, і привід радісний ювілей, але від першої секунди мені мріявся кінець цієї бесіди».
Їй аж ніяк не хотілося їхати до свекрухи у відпустку, довгоочікуваній, яка таки збіглася з відпочинком чоловіка. Вона щиро гадала, що на цьому світі є мільйон місць, де вони з Олесем та дітьми чудово проведуть час. Вона, звісно, натякала чоловікові: можливо, цього літа варто було б відпочивати деінде, а не на дачі Марії Степанівни. Та Олесь був непорушний. Так його виховали. Старших треба любити й шанувати. Негоже не порадувати батьків своїм приїздом. Неввічливо.
Соломійко, я ж бачу батьків, Бог дасть, раз на рік. Ти хочеш, щоб ми й у відпустці до них не приїжджали? Та діти й зовсім забудуть, що у них є ще одна бабуся з дідусем у іншому місті.
Рибачку, як тобі мякше це сказати Але тобі ніколи не здавалось, що ці приїзди потрібні лише тобі?
Що ти маєш на увазі? Олесь нахмурився й здивовано глянув на дружину.
А те, що твої батьки вже звикли жити далеко від тебе, від твоєї родини, їм і так добре. Вони не страждають, не бачачи онуків, не проводячи з ними часу. У них і без цього усе чудово.
Соломійко, що ти таке кажеш? Відкіля такі думки?
З того, що твоя мати у листуванні просить у мене лише одного надіслати гарні фото старших чи відео малого, і на цьому все. Вона ж ніколи не питає, як у них справи, як вчаться, чи не хворіють. Їй онуки потрібні лише щоб показати їхні знімки сусідкам. Гарна ідеальна картинка. А що поза нею її не стосується. Її зовсім не цікавлять наші клопоти й проблеми.
Отут я з тобою не погоджуюсь. Ми просто далеко. У них немає можливості посидіти з Микиткою, відвести його до садка чи зустріти старших хлопців зі школи. Якби жили поряд, усе було б геть по-іншому.
Знаєш, Олесю Моя мама теж живе у іншому місті, однак їй це зовсім не заважає приїжджати до нас у будь-якій складній ситуації. Вона, як Чіп і Дейл, завжди готова прибігти на допомогу. Ти ж памятаєш, скільки разів за минулий рік вона брала відпустку чи лікарняний, купувала квиток і мчала потягом до нас за першої ж потреби. А ось від твоїх мами й тата я такої жвавості не помічала.
Так, Соломійко, теща в мене золота. Я цього й не заперечую. Я дуже вдячний Маряні Петрівні. Вона наша чудова рятівниця.
Як воно й є. Ми ж і до неї коли приїжджаємо, вона завжди прагне провести із хлопцями якомога більше часу. Гуляє, катається на велосипедах, купається у річці, грає у схованки, догонялки, ганяє мяча. Дуже любить наших дітей, і вони платять їй тим самим. Так і так повинно бути в родині. Теплота, піклування, любов.
Соломійко, ну що ж ти від мене хочеш? Люди всі різні. Твоя мама жвавчик. Вона у нас увічливість. Мої батьки старші, іншого складу. Що ж тепер, не їздити до них?
Тут Соломія на секунду замовкла, стиснула губи, наче стримуючись, щ
Тепер їх історія нарешті починалася: з щасливими обличчями дітей, легким вітром у вікнах та безмежним почуттям свободи, наче вирвавшись із клітки.
