Лежати моє, а дитина твоє! заявив чоловік і закрив очі. Але вже через дві години він глибоко шкодував про ці слова.
Уявіть ситуацію: я чекала цю поїздку в Єгипет, як свята. Останні півроку на роботі були пекельними. Приходила додому, як вичавлений мяч, а там починалася друга зміна: уроки, вечеря, перевірка домашніх завдань.
Саме я знайшла цей готель, саме я встигла схопити гарячі квитки, саме я зібрала дві валізи, не забувши улюбленого зайчика пятирічного сина Данилка й павербанк для планшета восьмирічки Софійки. Я була головнокомандувачем операції під кодовою назвою «Сімейний рай».
І ось ми прилетіли. Море, пісочок, діти верещать від радості. Здавалося б ось воно, щастя! Але мій чоловік Тарас, як завжди, мав свою думку.
Він з виглядом тріумфатора впав на шезлонг, закрив очі сонячними окулярами, уткнувся в телефон і перетворився на мумію. Його єдиний рух періодично перевертатися, щоб засмага лягала рівномірно.
Діти це ж енергія в чистому вигляді. І всі ці «мам, дай», «мам, пішли», «мам, дивись» лунали виключно до мене. Тарас удавав, що він просто меблі. Коротше, на другий день я зрозуміла: моя відпустка перетворилася на виїзний дитячий табір, тільки з пальмами.
Одного разу я побачила на стенді рекламу місцевого спа: «Дві години раю: шоколадне обгортання та масаж». Дівчата, я ледь не впала від щастя! Я вже відчувала цей шоколад на шкірі. Це був знак я заслужила!
Підійшла до чоловіка, який мирно хропів, і солоденько попросила: «Тарасю, посиди з дітьми пару годин? Я так хочу на масаж».
Він ліниво підвів одне повіко і видав перлину:
«Оленко, ти серйозно? Діти це ж твоя зона відповідальності! Я тут відпочиваю, я цілий рік пахав, щоб сюди прилетіти. Хочу просто полежати».
Сказав і знову закрив очі, ніби показуючи: дискусія закрита.
Обидно? Ще й як! А я що, цілий рік на галявині танцювала? Стою перед ним, а в голові вибух. Але я не почала кричати чи плакати. Нащо? Слова тут не допоможуть.
Раптом мій погляд впав на аніматорів у піратських костюмах. І тут мене осяяло.
Підходжу до них із заговорюючою усмішкою: «Хлопці, бачите того сплячого богатиря? Це мій чоловік. Він мріє бути капітаном, але соромиться. Чи не хочете зробити йому сюрприз?»
Для вмотивованості я підсунула одному купюру в 200 гривень. Його очі засяяли. «Буде як треба!» пообіцяв він із піратським салютом.
Я повернулася до лежака, почуваючись стратегічним генієм, і чекала.
За кілька хвилин до Тараса підійшла ціла делегація піратів. Один узяв мікрофон і прогримів на весь пляж:
«Шановні гості! Ми знайшли нашого капітана! Зустрічайте тато Тарас!»
Що почалося! Тарас підскочив, немов його штовхнули, діти, Софійка і Данилко, завили: «Ура! Тато пірат!» Аніматори вже натягували йому бандану, вручали карту скарбів. Він пробував відмовитися, але перед усіма гостями? Соромно.
А я вже йшла до спа, загорнута в халатик, і махала йому рукою: мов, гарного плавання, капітане!
Тарас чесно відбігав усі завдання, знайшов скарб і повернувся вкрай втомлений, але з щасливими дітьми.
Ввечері я невинно запитала: «Ну як, капітане, сподобалося?» Він буркнув: «Нормально». Я провела рукою по його змятому волоссю й прошепотіла: «Ти в мене найкращий. Подивись, як діти тобою пишаються».
Він подивився на них, потім на мене і щиро посміхнувся. «Та ну, сказав. Просто трохи погралися».
Але в його очах була тепла іскорка. І знаєте що? До кінця відпустки він сам пропонував мені відпочити, а сам із дітьми бігав.
Іноді чоловікові треба просто дати в руки карту скарбів, завязати бандану і штовхнути в правильному напрямку. З любовю.
