Я ніколи не вірив в кохання з першого погляду. Ніколи не розумів, що означає любити когось більше від життя. Й тим більше не сподівався, що мені доведеться пережити такі почуття на власному досвіді.
Дівчат у мене було чимало. Зустрічалися, придивлялися один до одного. З деякими досить швидко розривали стосунки, інші залишалися у моєму житті довше. Та ніколи мої стосунки не доходили до чогось серйозного. Не могли мої обраниці підкорити парубка.
Все змінилося, коли я зустрів Маргариту. Дівчина сиділа у парку на лаві й читала книгу. Я присів на сусідню лавку й декілька хвилин просто милувався своєю незнайомкою. Шовковисте каштанове волосся, темні зелені очі, довгі витончені пальці, які лагідно перегортали сторінки. Поки я споглядав за нею, моє серце готове було вискочити із грудей. Тоді я і зрозумів, що закохався. Познайомився із дівчиною й запросив її на побачення.
Ми зустрічалися всього два дні, а я хотів, щоб Маргарита стала лише моєю й зробив їй пропозицію. Вона сказала, що це справжнє божевілля, адже ми практично незнайомі, але погодилася. «Життя занадто коротке, щоб не робити нічого навіженого» – сказала кохана.
Через місяць ми одружилися. У мене була найкрасивіша наречена у світі, я не стримував сліз, коли кохана крокувала до мене під час церемонії. Вечір минув казково, ми насолоджувалися кожною хвилиною. Через місяць після весілля Рита зробила мене найщасливішим чоловіком у світі, бо повідомила про свою вагітність.
Дитина – це велика радість. Я проходив усі обстеження разом із дружиною, супроводжував її на кожному УЗД, бо не хотів пропустити жодного моменту. Плановий візит до лікаря перетворився на найжахливіший день у нашому житті. Лікар повідомив щось немислиме та страшне – у Маргарити виявили пухлину. Вони можуть розпочати лікування, але тоді не вдасться зберегти дитину. Якщо ж зберегти вагітність, то це коштуватиме Маргариті життя.
Я благав дружину розпочати лікування. Обіцяв, що ми спробуємо ще раз після її одужання. Заспокоював, що все буде добре і в нас ще будуть діти. Я боявся, страшенно боявся її втратити. Але обирати могла лише кохана й вона відмовилася від лікування на користь дитини.
Через сім місяців, хоч і передчасно, але в нас народилася донечка. Маргарита так і не встигла побачити, яку красуню вона народила.
Сьогодні Надійці виповнювалося шість років. Ми пішли провідати нашу маму й принесли їй її улюблені квіти. Я щиро вірю й розповідаю донечці, що мама приглядає за нею й безмежно любить.
