Одного разу я став причиною звільнення однієї лікарки. Тоді я був ще студентом та дуже любив гостру їжу. Коли я жив з батьками, то мама примушувала мене їсти суп та каші, а коли я переїхав навчатися у місто та поселився в гуртожитку, то моєю звичною їжею стали чіпси та вермішель швидкого приготування. Причому я любив гострі смаки. Це призвело до того, що у мене почалося запалення апендициту.
Якось на лекції мені стало зле та я згорнувся калачиком від болю. Викладач викликав швидку допомогу. Про це згодом дізнався увесь університет та це ще не все.
Коли ми приїхали в лікарню, до мене прийшла лікарка та зацікавлено на мене подивилася. Я відчував такий сильний біль, що хотів якомога швидше від нього позбутися. Ірина Леонідівна сказала зайти до неї в кабінет, лягти на кушетку та спустити штани з спідньою білизною якомога нижче. Я зробив те, що вона попросила, а лікарка сказала, щоб я ще нижче опустив свій одяг. Це здалося мені дивним та я запитав навіщо, адже все і так доступне для огляду. Ірина Леонідівна почала мене торкатися в таких місцях, які очевидно не пов’язані з причиною мого болю. Я навіть без медичної освіти це знаю. При цьому вона сказала, що зараз зробить мені добре та я забуду про свій біль.
Я встав, одягнувся та сказав, що відмовляюся від її лікування. Мені було дуже боляче, але я розумів, що відбувається. Тоді я зателефонував до свого друга і він повіз мене в приватну лікарню. Там зі мною обходилися дуже добре та я скоро пішов на поправку.
Проте залишати цю ситуацію без уваги я не збирався та написав скаргу на попередню лікарку. Спочатку мені не повірили, але згодом моя скарга підняла цілу бурю подібних звернень та я вже не мав дурнуватий вигляд. Інші пацієнти чоловічої статі сказали, що Ірина Леонідівна теж до них чіплялася, але вони боялися про це говорити, адже вона лікар з дуже великим стажем. Згодом її звільнили. А я ні краплі не жалкую про те, що зробив.
