Марійка стояла посеред вітальні, з квитком на відпочинок у сумці. Очі Олега горіли від гніву, а його голос лунав стінами, наче відлуння у Карпатах. Вона відчувала, як усі роки відречень, усі мрії, поховані під тягарем кредиту, і всі нездійсненні обіцянки збираються в ній наче хвиля, готова її поглинути.
Олеже, промовила вона тихо, майже благально, памятаєш, коли ми підписували кредитну угоду? Ти казав, що ми були однією командою, що витримаємо разом, що будемо боротися за наше майбутнє. Я це зробила. Я несла цей тягар. Сім років! А тепер, коли ми нарешті могли б зітхнути ти кажеш, що ванна твоєї мами важливіша за мою душу?
Чоловік різко відвернувся, уникаючи її погляду.
Ти не розумієш, Марійко. Це ж моя мати. Якщо не ми їй допоможемо, то хто?
А я хто?! вибухнула вона вперше по-справжньому підвищивши голос. Хіба я не твоя родина? Я, жінка, яка платила кожен платіж, яка відмовлялася від одягу, відпочинку, друзів, лише щоб ми витримали? Твоя мати прожила своє життя. А я все ще чекаю на своє!
Олег замовк. Він розривався між двома вірностями.
Наступні дні минули у важкій мовчанці. Марта дзвонила щодня, питаючи, коли почнеться ремонт у ванній. Олег відповідав невиразно або уникав розмов. У квартирі між ним і Марійкою виріс невидимий і холодний мур. Вона спала, відвернувшись, а він проводив вечори з телефоном у руці, безцільно блукаючи інтернетом.
Та в Марійки вже був свій план.
Одного ранку вона спакувала валізу. Дві літні сукні, купальник, який ніколи не надягала, сандалі та паспорт. На тумбочці залишила коротеньку записку:
*«Олеже, я мріяла про море сім років. Їду, хочеш ти цього чи ні. Ти можеш вирішити, будеш ти поруч чи залишишся. Вибір за тобою. М.»*
Вона зачинила за собою двері, не озираючись.
У літаку, з квитком до Бодруму в сумці, вона відчула, як з її плечей спадає частина тягаря, який вона несла стільки років. Дивилася у вікно на хмари й згадувала дитинство, коли їздила з батьками до Одеси. Памятала запах солі, шум хвиль, гарячий пісок під ногами. Вперше за багато років відчула надію.
У готелі вона сіла на балкон і вдивлялася у насичений блакит Чорного моря. Серце билося частіше, наче поверталося до життя. Ввечері вийшла на пляж, дозволила хвилям обмивати її ноги й заплакала не від смутку, а від полегшення.
Олег, залишившись сам, знайшов записку. Перечитував її знову і знову, кожне слово пекло йому голову. Уявляв Марійку на пляжі, з блискучими очима та усмішкою, яку він не бачив роками. Тоді його вразила думка: він відібрав у неї найкращі роки, а тепер міг втратити її назавжди.
Того вечора, коли Марта зателефонувала знову, він сказав холодним тоном:
Мамо, ванна може почекати. Марійка ні.
Вперше старша жінка не знайшла що відповісти.
Через три дні Олег вийшов у залі прильоту в Бодрумі. Шукав її на пляжі, у вузьких заквітчаних вуличках, у ресторані готелю. Нарешті побачив її саму за столиком із келихом білого вина.
Марійко, прошепотів він з хвилюванням. Я приїхав.
Вона довго дивилася на нього без слів. У її очах були біль, втома, але й тінь ностальгії.
Не знаю, Олеже, промовила повільно. Не знаю, чи в мене ще сили вірити в нас.
Клянусь, цього разу я буду на твоєму боці, відповів він. Більше не змушуватиму тебе вибирати між нами та моєю матірю. Вона прожила своє життя. Ти моє життя зараз.
Прості слова, але вони діткнули її глибоко. Дозволила йому сісти поруч. Це не було повне прощення, але це був початок.
Ця подорож була не лише про море, пляж і сонце. Вона була про повернення самої себе. Марійка годинами плавала, сміялася, як колись, їла мо
